Читать «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя» онлайн - страница 20

– Це правда, панно Дюнкерк? – повторив професор.

– Так.

– Ви мали щастя. Майже жодних зрощень. Однак звідки… от шляк! – Далай-лама підвів очі. – Прошу зайти до бічної кімнати й підготуватися до наповнення пневмографу.

Ліліан пішла за медсестрою.

– Що таке? – шепнула вона. – Якась рідина?

Медсестра заперечливо похитала головою:

– Можливо, перепади температури.

– Але ж це не має нічого спільного з моїми легенями! То тільки хвилювання! Від’їзд міс Сомервіл! Фен! Адже я негативна! Я не позитивна! А може, так?

– Ні, ні. Будь ласка, лягайте! Ви мусите бути готові, коли прийде професор.

Медсестра присунула апарат. «Усе намарно, – подумала Ліліан. – Упродовж цілих тижнів я робила все, що від мене вимагали, і замість покращення мені знову погіршало. Те, що я відірвалася вчора, не може бути приводом, адже сьогодні я не маю температури – може, навіть і мала б її, якби не виходила з санаторію, – хтозна. Що він тепер хоче зі мною зробити? Буде мене бурувати й колоти, чи тільки знову мене наповнить, як м’яча?»

До приміщення зайшов професор.

– Я не маю температури! – проторохтіла Ліліан. – То тільки легке знервування. Уже тиждень я не маю гарячки, та й раніше я мала її тільки тоді, коли була рознервована.

Далай-лама сів біля неї і провів долонею по її тілу, шукаючи місце для уколу.

– Наступні кілька днів прошу вас залишатися у своєму покої.

– Я не можу безперервно лежати в ліжку. Саме тому в мене буває гарячка. Це доводить мене до безумства.

– Достатньо, що зостанетесь у своєму покої. А сьогодні в ліжку… Настоянку йоду, сестро, тут.

Перевдягнувшись у своєму покої, Ліліан приглядалася до брунатної плями після йоду. Потім витягнула з-під білизни пляшку горілки і, прислухаючись до відголосів з коридору, налила собі склянку. Щохвилини має прийти медсестра з вечерею, не хотілося попастися на питті. «Я ще не така худа, – подумала вона, стоячи перед дзеркалом. – Я поповніла на півфунта. Великий подвиг». З іронічною посмішкою випила сама і сховала пляшку. Ззовні почула візок із вечерею. Сягнула по якусь сукню.

– Одягаєтесь? – поцікавилася медсестра. – Але ж вам не вільно виходити.

– Я одягаюсь, бо тоді краще почуваюся.

Медсестра похитала головою.

– Чому не ляжете до ліжка? Я б хотіла, щоб колись мені подали їжу до ліжка!

– Тоді полежте собі на снігу, поки дістанете запалення легенів, – сказала Ліліан. – Тоді вам подаватимуть їжу до ліжка.

– Якщо йдеться про мене, то все дарма. Я хіба б лише застудилася й одержала легкий катар. Тут є якась пачечка для вас. Мабуть, квіти.

«Боріс», – подумала Ліліан, беручи білу картонну коробку.

– Не відкриєте? – запитала зацікавлена медсестра.

– Пізніше.

Ліліан хвильку пошпорталася виделкою в тарілці, після чого попрохала забрати їжу. Тим часом сестра заправила її ліжко.

– Налаштувати вам радіо? – поцікавилася медсестра. – Варто трохи розважитися!

– Як хочете.

Медсестра покрутила кружальцями. З’явився Цюріх із передачею про Конрада Фердинанда Майєра й Лозанна з новинами. Крутнула далі – і враз з’явився Париж. Якийсь піаніст грав Дебюссі.