Читать «Лицар з Кульчиць» онлайн - страница 8

– Дав би Бог, – зітхнули гості.

Запанувала тиша. Нараз один із гостей запитав Юрія:

– Ви, гер Кульчицький, прецінь не турок? Певно, серб, як і пан Михайлович?

– Ні, я з Галичини.

Гості не второпали:

– Поляк, чи що?

– Ні, русин.

Німці й далі не розуміли:

– Невже московіт?

Пан Юрій нахмурився:

– Ще чого бракувало.

– Він козак з України, – втрутився в розмову Юрко Михайлович, який досі переважно мовчав.

– Он воно що! – відразу зрозуміли присутні.

У той час про Україну знали добре всі держави Європи. То вже пізніше настануть важкі часи, коли славне ім’я України піде в забуття і її будуть плутати із Росією чи Польщею.

– Ja, ja, – закивав головою один з гостей. – Україну знають всі. І то здебільшого завдяки козакам. Вони стоять наче міцний щит, відгороджуючи Європу від мусульманського світу. Кращих воїнів проти турків не знайти. Було б дуже добре, якби козаки виступили в союзі з нами проти османів, якщо все-таки дійде до війни.

– Я щоденно молюся за Україну і прошу Господа, аби зглянувся на народ мій, захистив мою землю. Та поки що просвітку не видно: і татари з турками, і поляки, і москалі тиснуть зі всіх боків, не даючи козакам розправити крила, – сумно сказав Кульчицький.

Вони ще бесідували якийсь час, а тоді почали розходитися, залишившись із добрими враженнями від гостини.

Розділ ІІ. Серпень 1683 року

Страхи віденців не були марними: турки таки прийшли під стіни їхньої столиці. Надії на те, що все минеться, що прийдуть союзні війська і не допустять до міста полчища Магометові, не справдилися. Цісар зі своїм двором покинув столицю, залишивши її на кількатисячне військо графа Штаргемберга. Відень тримав оборону від 14 липня вже майже цілий місяць.

Із самого початку турки взяли місто у щільне кільце, зайнявши передмістя. Леопольдштадт протримався три доби. 17 липня вночі турки таки вдерлися туди, відрізавши Відень від Дунаю.

Почалася облога. Мусульмани не змогли здобути самого міста: мури були надто високі, та й оборонці добре огризалися. Великий візир Кара-Мустафа, що очолював майже двохсоттисячне турецьке військо, вирішив перемогти віденців голодом, хворобами, безкінечним бомбардуванням.

У Відні зібралися тисячі людей зі всіх околиць, що шукали тут захисту від ворогів. Із кожним днем ситуація в місті ставала дедалі гіршою. Свої чорні, лиховісні пазурі почала запускати пошесть червінки та голод. Люди слабли й гинули; місто горіло. Поволі згасала надія на порятунок.

Незважаючи на все, Відень тримався. Граф Штаргемберг намовляв людей не здаватися, не вірити туркам. Він навіть видав прокламацію, де нагадав віденцям про подвиг їхніх прадідів. Тоді, у 1529 році, місто успішно відбилося від полчищ турецького султана Сулеймана. Граф обіцяв, що скоро прийде підмога, а сам посилав одного за одним посланців до цісаря, проте жодному з них не вдалося дійти: турки всіх ловили й нещадно карали на очах у оборонців.

У повітрі пахло страхом, пригніченням, однак іще не безнадією. Мешканці з дня на день чекали повернення цісаря разом із польським королем, однак дні минали, а підкріплення все не було.