Читать «Лицар з Кульчиць» онлайн - страница 11

Від порохового диму, вибухів усе навкруги стало у чорному тумані. Гуркіт був такий, що не було чути ні криків командирів, ні навіть власних думок. Турецькі ядра розривалися на самому мурі недалеко від Юрія, забираючи життя відважних оборонців. Ще й незносна спека душила за горло.

Коли турки підійшли до рова й швидко закидали його снопами, обстріл припинився. Яничари приставили драбини й пішли на штурм. Рушниця та пістолі Юрія нагрілися від безперервної стрільби, та Кульчицький посилав туркам порції свинцю одну за одною. Він не відчував утоми та спраги, повністю зосередившись на веденні бою. Інші ополченці дивилися на нього й собі билися сміливо та вміло.

А тим часом турки видерлися на мури – зав’язався бій. Яничари в січу йшли справді мов на свято своєї душі і вмирали так легко, що аж страх наганяли на віденців. Замість загиблих нові яничари лізли на мур, немов ворожі кулі для них – просто мухи.

Австрійці спихали яничарів із валу назад у рів, закидали їх гранатами та камінням, лили зверху окріп та смолу. Рів був уже повністю завалений турецькими трупами, а вони все лізли й лізли.

Юрій застрелив із пістоля одного турка, що закріпився на мурі. Михайлович допоміг йому – і вони удвох великим рогачем зсунули важку турецьку драбину, так що вона з гуркотом упала вниз. Тут же над головою просвистіли кулі. Товариші пригнулися, швидко стали набивати рушниці та пістолі.

– Ми так довго не витримаємо, – сапаючи сказав Михайлович. – Вони пруть і пруть, ніби заворожені.

– Терпи, козаче: їм скоро набридне, не такі вони й страшні.

Рушниці були набиті. Товариші стали на повний зріст і пальнули просто в груди черговим туркам, що показалися на мурі.

І тут пролунав вибух, аж заклало вуха й сколихнулася земля. Чорний дим, перемішаний з пилюкою, величезним стовпом повалив у небо – туркам вдалося закласти під мури міну, вони підірвали частину фортеці. Яничари зараз же поперли напролом.

– Тримайся тут, Юрку! – гукнув Кульчицький Михайловичу, а сам побіг до пролому. Він краєм ока вгледів Франка, що сам один колов шпагою яничарів на всі боки. Двоє рейтарів, що перед тим насміхалися з оборонців, були затиснені до валу і гарячково відбивалися палашами. Турки кремсали їх ятаганами, і тільки шоломи та залізні нагрудники рятували поки що життя цим двом: їм приходила остання хвилина.

Кульчицький налетів, як коршак. Ногою він ударив одного з яничарів – і той полетів на своїх друзів, збивши їх у купу.

– Слава-а-а! – дико заволав Кульчицький, кинувшись зі своєю шаблею на спантеличених турків.

– А-а-а! – слідом крикнули рейтари, а далі і всі оборонці, горлаючи, кинулися у контратаку.