Читать «Гора між нами» онлайн - страница 5

— А чому б просто не користуватися телефоном?

— Та ні, це не те саме. Спробуйте — ви зрозумієте, про що я.

— Давно ви одружені?

— Гм-м… цього тижня виповниться п’ятнадцять років. — Я кинув погляд на її руку. Каблучка на пальці являла собою таку, які дарують на заручини, але обручки не було. — А ви що ж, от-от маєте вийти заміж?

Молодичка стримала усмішку.

— Якраз намагаюся встигнути на передвесільну вечерю. Завтра.

— О, мої вітання!

Вона похитала головою та оглянула натовп.

— У мене ціла купа весільних справ, а я сиджу тут і пишу статтю про якийсь писк моди, який мені навіть не подобається.

— Гадаю, ви хороша журналістка, — зауважив я.

— Ну, мабуть — раз вони мені ще платять, — жінка стенула плечима. — Я навіть чула, що є люди, які купують журнали винятково заради моєї колонки. Щоправда, я ніколи їх не бачила. — Її усміх дійсно зачаровував. — Так що, ви й досі живете у Джексонвіллі?

— Саме так. А ви звідки?

— З Атланти. — Вона простягла мені свою візитівку: Ешлі Нокс.

— Можна Ешлі? — спитав я.

— Звісно. Ось тільки тато називає мене Ешером. Він хотів хлопчика, а коли принесли дитину не з тим комплектом обладнання — тобто взагалі без належного причандалля, — йому довелося трошки змінити ім’я. Нічого дивного, що замість балету та бадмінтону мені випало вивчати тхеквондо.

— А, тобто ви одна з тих, хто може ногами збивати усілякі речі з голів інших людей?

Вона кивнула.

— Ну тоді нема чого дивуватися з вашої гнучкості.

Знову кивок — вочевидь, у неї немає потреби когось вражати.

— То що, маєте і пояс якийсь?

Жінка піднесла три пальці.

— У мене був один тхеквондист минулого тижня. Довелося поставити йому кілька гвинтів та пластину в гомілку.

— Що з ним сталося?

— Ударив ногою супротивника, а той поставив блок ліктем. Ну, гомілка й зігнулася в інший бік.

— Доводилося таке бачити.

— А самій не випадало ближче знайомитися з хірургами?

— Авжеж. У підлітковому віці, та й трохи пізніше теж. Я багато їздила на змагання. Навіть на національному рівні, у різних країнах. Отож зламаних кісток і вивихів у мене чимало. Якийсь час на швидкому наборі у телефоні я мала номер мого ортопеда в Атланті. А ви приїздили по роботі чи на відпочинок?

— Я їздив на медичну конференцію. Брав участь у кількох обговореннях, а ще пощастило на кілька днів утекти в гори.

— У гори?

— Полюбляю альпінізм і гірський туризм.

— Це коли не ріжете людей?

Я розсміявся.

— Ну, у мене дві пристрасті. Перша — біг. Так я познайомився з Рейчел. Ще у старшій школі. Біг — це така звичка, якої тяжко позбутися. Коли ми знов переїхали на узбережжя, то оселилися коло пляжу, щоб бігати за прибоєм. А ось друга — гори. Це захоплення ми відкрили разом пізніше, коли я вчився в медичному коледжі у Денвері. Власне, я захопився альпінізмом, а вона пильнувала, щоб мені не зірвало дах. Загалом у Колорадо є п’ятдесят чотири піки, висота яких сягає більш як чотирнадцять тисяч футів. Місцеві називають їх чотирнадцятками. У штаті навіть існує неофіційний клуб людей, які побували геть на всіх вершинах. Ну й ми з Рейчел теж почали свій список.