Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 34

Курінь командира Прута перейшов і ми рушили дальше. Зупинились біля присілка Кам'янки. Бунчужний дав наказ кухарям піти по хатах замовити вечерю. Сотенний зробив збірку, виголосив коротеньку промову до нас і до сотні командира Барона, що тут вже на нас чекала, хоч і не в повному складі. До нас долучились теж дві боївки: командира Петі і командира Біса. Після промови командир дав спеціальні завдання чотовим, подав збірний пункт та хто куди має йти, а бунчужний роздав сірники. За той час вечеря була готова, і ми розійшлися поміж хати вечеряти. По вечері знову збірка на тому самому місці і відмарш на село Кузмину.

З місця збірки до Кузмини було недалеко. Вкоротці ми зупинились близько села Ліщавки. З другої сторони була Кузмина. Тут залишився сотник Барон зі своїм військом й одна чота нашої сотні. Наше військо, тобто 2 чоти Чайки і Залізняка і 2 боївки разом із сотенним Громенком, тихенько пішли дальше поміж польські села.

Минувши польські села, ми зупинились. Тут командир подав напрям і сказав маршувати тихо, розстрільною, доки не побачимо хат. Як появляться хати, тоді бігти на ворога, щоб чим скорше вдертися в село, бо їх застава на полі обстріляє нас, а закритим тереном не можна підійти. Початок акції мав бути по півночі в першій годині; відступ — по вистріленні зеленої ракети. Тому, що доходила перша година, ми почали тихцем підсуватися, а коли показались хати, рушили бігом до наступу. Нас привітали густі й довгі кулеметні серії. Не зважаючи на польський вогонь, ми вдерлися в село і тут розгорівся завзятий рукопашний бій. Кожний бив, як попало, стріляв, колов і молотив прикладом. Ми билися сміло, бо були певні, що ворога є шість з половиною сотень, як зранку донесла розвідка, а таку силу можна було подолати. Але перед вечором доїхало до них ще 900 горлорізів, і вони були певні, що встояться, добре окопані, з мінометами і артилерією. Бій був страшний, але ворог, заатакований бравурним наскоком наших повстанців з усіх сторін, не видержав і став тікати, куди хто міг, по пивницях, криївках, а найбільше на обороги в сіно, де й знаходив собі смерть, бо обороги займалися від куль і від палаючих хат. Ми їх також не щадили.

Повстанці довго воювали, чекаючи, коли командир дасть знак до відступу ракетою. Але даремно було ждати ракети: наш командир зараз на початку був ранений. Він ще з кілометр біг сам без допомоги, а пізніше впав непритомний. Бій тривав так довго, аж почала по нас стріляти польська артилерія із села Ростовка, при тому вбиваючи й своїх. Зараз побіч мене упав стрілець Дзвін, був ранений його односельчанин і побратим стрілець Павук. Я теж дістав одну кулю, але вона мені не дуже пошкодила, бо перейшла тільки через підошву.

Під густим обстрілом артилерії ми відступили. На дорозі відступу побачили конаючого стрільця Скакуна, що дістав серію в крижі. Вийшовши на гору, ми побачили за горами палаючу Вірчу, де господарили зі своїми відділами командири: Прут, Кармелюк, Бурлака і Ластівка.