Читать «Інший дім» онлайн - страница 3
Оксана Лущевська
— Може, ти йди, а я потім прийду, трохи припізнюся? — я ладна була вперше в житті не піти з Артемом, щоб таки спробувати викликати Anna.
— Що я можу сказати? — Артем скорчив гримасу й вийшов у під’їзд. — Роби, як знаєш.
Я зиркнула на батька — його очі блукали сторінкою газети «Пропоную роботу». Він то нервово смикав футболку, то потирав лискучу лисину.
І так весь вечір?
Мені не хотілося залишатися з ним наодинці.
Артем мав рацію: я вийшла за братом.
Артем
К-і-н-е-ц-ь с-в-і-т-у! Дурниці!
Такого просто за жодною логікою трапитися не може. Скажімо, якби Земля зіткнулася з гігантським астероїдом, тоді ми навіть і не відчули б, що настав кінець світу. Але такого не станеться. А отже, ніякого кінця світу не буде. Я читав колись на якомусь сайті, що вчені, досліджуючи нашу галактику, довели: всі ці пророкування про кінець світу — суцільна маячня.
Але ж на Поліні лиця немає.
Як зробити, щоб вона в це не вірила?
Чого я тільки смикався з тими новинами? Це ж треба! Попереду битва з «Чорними орлами», а в нас із Полею «кінець світу»!
Кінець світу?
Мені не хочеться розмовляти з Полею. Коли бачу її насуплене чоло, то розумію, що з мене нікудишній брат.
Але чим я можу зарадити в такій ситуації?
Гравцеві перед грою треба сфокусуватися... А як мені сфокусуватися, коли Полька виглядає так, наче щойно проковтнула якусь гидоту?
Кінець світу?
І як за таких умов сказати Полі про?.. Я ж планував зізнатися... Що тепер?
Ні, краще промовчати.
Сьогодні краще про це не розмовляти. Краще не чіпати Польки взагалі.
Сфокусуватися на грі.
Сфокусуватися на грі.
Сфокусуватися на грі.
Не забути крикнути водію маршрутки, щоб зупинився біля школи.
Кінець світу?
Маячня. Дурниці.
Кіоск, кіоск, кіоск... Супермаркет... Сфокусуватися... На грі. Сфокусуватися...
Сто пудів, таки краще грати на своєму майданчику.
Добиратися на гру маршрутками — це витрачати енергію гравця.
— Біля супермаркету! Зупиніться, будь ласка!
Поля
Спочатку на майданчик вийшов Жека, потім Федот, за ними — Артем. Публіка аплодувала. Переді мною сидів тато мого однокласника. Чоловік — справжній фанат. Свистить так, як Соловей-Розбійник, але при тому його бридка слина розлітається бризками навсібіч. Бррррррр! Скільки разів я зарікалася не сідати поблизу цього психа. Ні, я поважаю людей, які захоплюються спортом. Я й сама — фанат свого брата. Разом із ним ми не раз фанатіли від гри Мо Вільямса. Артем постійно слідкує за виступами клубу «Лос-Анджелес Кліпперс», і я теж. Але щоб уже так фанатіти... Бррррр!
Під час гри мені не раз здавалося, що чоловікові-фанату ставало погано, аж так він червонів, горланячи. Я смикалася коли він підстрибував і вищав. Дядечко скаженів не на жарт.
Ні, скажіть, чого верещати на самому початку?
Він знову вигукнув, і я заплющила очі: в голові розросталося велике чорне коло. Ні, квадрат, чорний квадрат. Як на картині Казимира Малевича, яку колись показувала мама в одній із книжок про мистецтво. Не знаю, скільки я так просиділа, але це було вперше, коли я не слідкувала за грою.
