Читать «Її сукня» онлайн - страница 6

Славко ж терпляче чекав і мужньо терпів її відмовки зайвий раз зустрітися. Чекав уже близько двох місяців, якимсь дивом задовольняючись короткотривалими суботніми, а інколи ще й недільними здибанками. Та щоразу його ставлення до неї змінювалося — чи то їй так здавалось? Усе скутішими ставали його обійми, а розмови — вимушенішими.

— Усе добре? — допитувалась, вдивляючись у його напружене обличчя.

— Нілочко, я все розумію, — стримано відповідав, намагаючись натягнути на лице невимушену посмішку. — Ти мусиш написати цей роман. Гадаєш, року тобі вистачить?.. Як піде… Так-так, розумію. Це — твоє. Це те, що ти в собі відкрила і хочеш реалізувати понад усе. Я зачекаю… — і все далі й далі віддалявся.

Чи засмучувало її це? Хтозна. Вона настільки заглибилась свою працю, що перебувала мовби у двох світах, двох вимірах — реальному й іншому, який нещодавно для себе відкрила. Притому в реальному перебувало лише тіло. Інший світ поглинув її цілковито. Якщо Славкові це неприємно чи байдуже — що ж, нехай. Отже, так має бути. Тут вона вже нічого не вдіє.

— Чи не занадто ти його випробовуєш? — застерігала подруга Марина. — Навколо стільки дівчат! Обкрутить якась — і все! Залишишся «з носом»!

Та чому ж «з носом». Якщо він любить — то зрозуміє й підтримає, якщо ж ні… отже, не судилося бути разом. Отже, така «любов»…

— Ну ти даєш! — вражалася та. — Може, ти його не любиш?

Любить. Звісно ж, любить. Славко — хороший хлопець, милий, з ним їй добре. Познайомились рік тому в кафешці на Набережній, де їхні колективи святкували новорічні корпоративні вечірки, й інтенсивно зустрічалися близько десяти місяців. Їхній роман був шаленим і бурхливим, аж доки в стосунки не втрутилась Нілина божевільна ідея, котру понад усе прагнула реалізувати. Отже, все кардинально змінилось. Мусило змінитись. Як інакше?

Зрештою це дійсно свого роду випробування стосункам, міркувала. Недарма ж кажуть, що твоє обов’язково буде твоїм, що би не сталось. А те, що в житті зайве, — відсіється обставинами і часом.

Категорично «не відсіювалась» Марина. Подруга геть не зважала на прагнення Ніли бути на самоті, зосередившись на своєму тексті, — мало не через день забігала до неї, розбурхуючи розмірений і спланований щохвилинно світ.

— Якщо тебе не турбує твій власний фізичний і психічний стан, то мене він таки непокоїть. Не можна ж так відмежовуватися від світу! — з порога категорично заявляла.

Відтак заварювала обом чай, викладала з торби якісь ласощі і всідалася на диван, витягнувши з комп’ютера подругу.

— Нікуди не подінеться твоя ідея, ще встигнеш! — безапеляційно виголошувала, із задоволенням сьорбаючи чай та відкушуючи тістечко чи цукерку.