Читать «Хто проти суперкрутих» онлайн - страница 3
А. Аудгільд Сульберг
Буділь закашлялася у свій спеціальний комір, який підтримував шию.
— Але ж до кінця уроку ще десять хвилин, — заперечила вона. — Ви вже…
— Так!!!
— Але… Ну, якщо впорались із завданням, то, мабуть, можете…
— Ви просто золотко, Буділь!
Я трохи розумію Буділь, яка не горить бажанням щось пояснювати на уроках суспільствознавства. Не так легко бути почутою, коли поруч Тея.
Ще за дві секунди стається те, що й мало статися.
— Ми також закінчили!
— І ми!
— Ми — теж, уже давно!
Цього разу Буділь навіть не намагалася заперечувати. Заскрипіли й загуркали, відсуваючись, стільці та парти, здійнявся галас і гармидер. Усі посунули з класу.
Я глянула на Нільса. Ніздрі ще посіпувалися, але потроху почали заспокоюватися.
Я — теж. Нільс ніколи не чув Теїного співу, не його в цьому вина. От за два тижні, як Тея розтулить рота на конкурсі, він згадає мої слова.
Джентльмен
— Цікаво, що саме «Фьокк Йостін» гратиме на Конкурсі талантів? — озвалася я. — Якщо вже вокалісткою у них Тея, то вибір невеликий. Вона ж навіть «Бе-бе-бе, баранчику» не виведе, не зірвавшись на фальцет. Чув би ти її, коли ми ходили на хор у дитинстві! Усі випадали в осад, щойно вона роззявляла пащеку, і… Нільсе?
Я повернула голову ліворуч.
— Нільсе?
Щойно він ішов коридором поруч зі мною. Куди подівся?
Живіт скрутила судома. У нас мав бути урок фізкультури, а спортзала в іншому кінці шкільної будівлі. Дістатися туди варто було б до того, як у коридорах почнеться тлум. А я ще навіть їдальню не проминула!
— Нільсе?!
Скельця окулярів запотіли, і перед самою їдальнею я наштовхнулася на штабель із порожніми ящиками з-під лимонаду. Вежа захиталася, я злякалася, що зараз вона впаде, і мене засипле. На щастя, вежа встояла. Але то вже було для мене занадто.
— Нільсе!
— Точно щось із репертуару Ріанни, — почувся голос позаду мене.
Я обернулася.
Нільс!
Я полегшено зітхнула. Він просто трохи відстав. Мала б здогадатися. Зазвичай, розмовляючи, я пришвидшую крок, а Нільс не встигає за мною, бо має надто короткі ноги.
— Хто б сумнівався! — пирхнула я. — Якщо Тея зуміє хоч щось з неї витягнути своїм голосом.
— Може, Бейонсе? — вгадував далі Нільс. — Або Селена Ґомес?
Я закотила очі.
— Та ж не гратимуть вони хіти Джастіна Бібера! — сказав Нільс. — Ще того бракувало!
Ми перезирнулися й захихотіли.
І обоє знали, з чого посмішкувалися. Згадали одну історію з літа.
Ми з Нільсом грали в карти в моїй кімнаті, як раптом почули голоси за вікном. За тридцятиградусної спеки вікна були розчинені навстіж.
— Що скажеш про «Бойфренде»? — запитав один голос.
— Зовсім незле, — відповів другий.
Я нашорошила вуха. Можливо, у мене й поганий зір, але на слух не скаржуся. Дуже скоро ми зрозуміли, хто там балакає. Маґнус, Фелікс та Бйорн Інґе обговорювали назву нового музичного гурту. Фелікс — мій сусід. Вікно його кімнати — просто над вікном моєї. Тому я знаю, яку музику він слухає.
— «Бойфренде»! — вигукнув Бйорн Інґе. —
—
