Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 9

Собака Кларенс скавучав на задньому сидінні і шкрябав оббивку. Потім скавчання переросло у виття. Проте коли Еббі проїхала повз ветеринарну клініку, він заспокоївся. Еббі під’їхала до охайної будівлі, зупинилася, заглушила мотор, швидко обійшла машину, відчинила біля Денні дверцята і наказала: «Виходь».

Спочатку Денні і не поворухнувся, проте зрештою вирішив підкоритися волі матері і дуже повільно, підкреслюючи своє небажання, вийшов із машини. Вони піднялися на перші дві сходинки, і Еббі впевнено натиснула на дзвінок, розміщений поряд із вивіскою «Річард Генкок, доктор медицини».

— Я приїду по тебе через 50 хвилин, — сказала вона синові.

Денні в’яло подивився на матір, а коли двері відчинилися, зайшов у будівлю. Еббі повернулася у машину і мовчки поїхала додому.

Ред не міг повірити у правдивість цієї історії і постійно перепитував:

— І що, він справді зайшов усередину? Ти впевнена?

— Звичайно, Реде, — але материнські очі враз наповнилися слізьми. — Мені так його шкода, у нього, мабуть, важкий період, якщо він все-таки пішов до лікаря.

Протягом двох-трьох місяців Денні щотижня відвідував психолога. Генкі, як він його називав: «На жаль, у мене немає часу прибрати у підвалі. Сьогодні ж день Генкі».

Звичайно, Денні ніколи не розповідав, про що вони спілкувалися з лікарем. Та і сам лікар не розголошував таємницю пацієнта, як не намагалася його розпитати Еббі. Вона навіть пропонувала сімейну конференцію, але лікар відмовився.

Це був 1990 рік, а у 1991-му Денні втік із дому.

Дівчину звали Емі Лін, вона була страшенно худою і носила коротку стрижку — костюмоване дівчисько-гот з американсько-китайської сім’ї ортопедів. І вона була на шостому тижні вагітності.

Але Вітшенки нічого про це не знали. Вони ніколи не чули про Емі Лін. Уперше вони дізналися про неї, коли її батько зателефонував і запитав, чи не знають вони, де може бути Емі.

— Хто? — здивовано запитала Еббі. Спочатку вона подумала, що чоловік помилився номером.

— Емі Лін, моя дочка. Вона втекла з вашим сином, і, якщо вірити залишеній записці, вони збираються одружитися.

— Вибачте, що вони збираються зробити? — перепитала Еббі. — Йому всього 16 років!

— Стільки ж, скільки і моїй дочці, — сказав Лін. — У неї позавчора був день народження. Вона вирішила, що 16 років — це той вік, коли тобі дозволяється одружуватися.

— Ага, якщо ти живеш у Мозамбіку, — відповіла Еббі.

— Ви не могли б перевірити, чи залишив Денні у своїй кімнаті записку? Будь ласка, я почекаю.

— Ну добре, зараз, — відказала Еббі. — Але я впевнена, що ви помиляєтеся.

Вона поклала слухавку на стіл і покликала Дженні, яка краще знала Денні. Разом вони обстежили його кімнату у пошуках чого-небудь, схожого на записку. Дженні так само не вірила у сказане, як і Еббі.

— Денні? Одружується? ― сказала вона, підіймаючись разом із матір’ю сходами. — Та у нього навіть дівчини немає!

— Цей чоловік несповна розуму. Ще й командує! Представився доктором Ліном. Це так типово для лікарів — наказувати людям, що робити.