Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 8

У підлітковому віці у Денні почалися проблеми з алкоголем, прогули школи, куріння марихуани, а може, і ще чогось, — на жаль, батьки про це не знали.

Майже щодня біля їхнього будинку зупинялися старі побиті автомобілі з сумнівними хлопцями за кермом. Вони сигналили під будинком і кричали: «Гей, чуваче, виходь, поїхали!». Двічі Денні потрапляв у неприємності з поліцією — через керування авто у нетверезому стані без посвідчення водія або з підробленим посвідченням особи. Стиль його одягу був зовсім не підлітковий: старі плащі з блошиного ринку, брудні мішкуваті твідові штани, склеєні скотчем кросівки. Волосся завжди було масним, а ще його постійно супроводжував затхлий запах від ношеного одягу. Він нагадував безхатька. «У цьому була іронія, — казала Еббі Реду, — такий вигляд мав кровний член сім’ї Вітшенків, що пишалася своєю клановістю, однорідністю й особливістю».

Пізніше обидва сини почали працювати неповний день у родинному підряді Вітшенків — будівельній фірмі. У Денні справи йшли непогано, але були проблеми з клієнтами. Жінці, яка кокетливо сказала: «Мені здається, що я перестану вам подобатися, коли скажу, що знову передумала стосовно кольору фарби», він відповів: «Із чого ви взяли, що взагалі мені подобалися?»

Натомість Стім завжди був уважним до клієнтів, повністю віддавався роботі, часто працював допізна, цікавився новим і виявляв інтерес до наступного проекту.

— Щось пов’язане з деревом, — благав він. Йому подобалося працювати з деревом.

Денні виробив власну манеру спілкування — зверхню та глузливу. Коли Стім просив спортивні журнали, Денні відповідав: «Звичайно, приятелю, тримай» або «Як скажеш, Ебіґейле». Під час вечері на честь дітей-сиріт, на яку приходили самотні та просто нещасливі люди, спочатку чемна поведінка Денні переходила в образливу.

— Будь ласка, я наполягаю, — сказав він чемно місіс Меллон, — візьміть мій стілець, він краще витримає вашу вагу.

Місіс Меллон, розлучена стильна жінка, яка надзвичайно пишалася своєю вродженою худобою, скрикнула:

— Перепрошую, що ви сказали?

Він тут же відповів:

— Ваш стілець дуже хиткий.

І батьки не могли нічого вдіяти, щоб не привернути уваги до цієї ситуації.

Або ситуація з Б. Дж. Отрі, фарбованою блондинкою, сміх якої нагадував різке каркання і змушував усіх здригатися. Денні всю великодню неділю робив компліменти її сміху, що «звучить, неначе дзвіночок».

Нарешті Отрі випалила: «Відвали, пацан».

Ред відразу ж витягнув Денні у коридор, щоб дати йому прочухана.

— У нашому будинку не звикли ображати гостей. Ти повинен вибачитися перед пані Отрі, вперед!

— Упс, я й не знав, що вона така вразлива квіточка, — відкараскався Денні.

— Усі люди такі, якщо зачепити їх за живе, сину.

— Серйозно? — хмикнув Денні. — Але не я.

Після кількох подібних ситуацій батьки, точніше Еббі, вирішили звернутися до психолога. Але Денні відмовився.

Тому одного разу Еббі попросила Денні допомогти їй відвезти собаку до ветеринара (звичайно, одній із цим не впоратися), і після того як вони силою запхали тварину на заднє сидіння авто, Денні сів у машину попереду, схрестивши руки на животі.