Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 63
Енн Тайлер
— То я так розумію, в’язниця тут ні до чого?
— Ні, звичайно!
— А що буде з твоїм рестораном? — запитала Дженні.
— Я його продам.
— А зараз хтось захоче його купити?
— Гей, народ!
— Та я лише поцікавилася, — виправдовувалася Дженні.
Місіс Енджел знову вирішила змінити тему для розмови:
— Вам не здається, що останнім часом пташки, наче просто говорять одна з одною, а не співають. Чуєте?
Усі затихли, щоб послухати.
— Можливо, це через спеку, — зробила припущення Еббі.
— Боюся, вони відмовилися від співу. І перейшли до буденної прози.
— Я не можу в
— Мої онуки з Каліфорнії, приїжджаючи на літо, завжди питають, що це за звук. Я запитую, який саме звук вони мають на увазі, і вони дивуються: «Ти що, не чуєш? Це цокотання чи дзижчання, такий скрипучий звук?». Тоді я кажу: «А, ви мабуть про цвіркунів чи сарану. Скажіть, смішно, я навіть їх не чую». Діти дивуються, як я можу їх не чути, адже вони такі
Після цієї історії вся сім’я Вітшенків замовкла, прислуховуючись до звуку, цвіркуни ритмічно відбивали такт, наче старі дзвіночки на возику.
— А я вважаю, що ідея Г’ю геніальна! — сказала Аманда.
— Дякую, люба, — відповів чоловік. — Мені дуже приємно, що
Тоді втрутилася місіс Енджел:
— Ну звичайно! Ми всі віримо! А що у тебе, Денні?
— Чи вважаю я ідею Г’ю геніальною?
— Ні, я не про те! Де ти працюєш?
— Ніде, — відповів він. — Я зараз тут, щоб допомагати батькам. Денні поклав голову на гойдалку і стиснув руки.
— Так добре, що він вдома, — сказала Еббі місіс Енджел.
— О, можу собі уявити.
— Ти все ще займаєшся встановленням кухонь? — спитав Г’ю Дженні.
— Уже ні, — відповів той і додав: «Я заміняв викладача».
—
— Заміняв викладача минулої весни, — повторив Денні.
— Хіба для цього не потрібно мати диплом університету?
— Ні, не потрібно, хоча у мене він є.
Усі подивилися на Еббі, чекаючи її наступного питання, однак вона мовчала. Вона напружено сиділа і дивилася в бік сусідів. Не витримала Дженні:
— Ти закінчив університет, Денні?
— Так, — відповів він.
— Як ти це
— Так само, мабуть, як і всі інші.
Усі знову подивилися на Еббі, але вона продовжувала мовчати.
— Ти просто не дуже любив будівництво, — врешті-решт сказав Стім. — Я пам’ятаю ще з часів, як ми з тобою працювали на батька влітку.
— Я нічого не маю проти будівництва, мені просто не подобаються клієнти, — сказав Денні, знову сівши рівно. — Усі ці модники, які хочуть у своїх підвалах встановити винні льохи.
— Ха! Винні льохи? — сказав Стім. — А водну установку для миття своїх тварин?
— Установку для миття тварин?
— Так, місіс із Ракстону, — відповів Стім.
Денні фиркнув.
— Мамо Вітшенк, — звернулася до Еббі Нора, — може, вам чогось принести? Ще чаю з льодом?
— Ні, — коротко відповіла Еббі.
Онуки потихеньку перейшли із заднього двору на подвір’я, а Сем заліз на коліна до матері, скаржачись на старших братів.
—