Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 48

Дівчата, повернувшись зі школи, дуже зацікавилися хлопчиком і відразу потягли його до своїх кімнат. Вони шукали для нього іграшки, намагаючись привернути увагу хлопчика, і ставили багато питань солодкавими голосами. Однак малий постійно дивився вниз і нічого не відповідав. Майже весь час він провів із собакою, ставлячи йому на голову маленькі іграшки.

Увечері Ред прийшов додому з пакунком.

— Ось деякі речі і одяг для Дуґласа, — сказав він Еббі. — Я взяв ключі від квартири Лонсама.

— Як він там? — запитала Еббі.

— Йому було дуже незручно, що я до нього зайшов. Виявилося, що у нього апендицит. Його якраз забирали на операцію. Лікарі сказали, що він має побути у лікарні ще одну ніч, а вже завтра ввечері буде вдома. Я запитав про няню, але у неї якісь проблеми з ногою. Лонсаму дуже прикро, що йому довелося залишити хлопчика на нас, він довго вибачався, — розповідав Ред.

— Нічого, він хороший хлопчик, — відповіла Еббі.

За вечерею Дуґлас сидів на товстому словнику. Ред поклав його на стілець, щоб хлопець міг дістати до столу. Дуґлас з’їв сім горошин, по одній беручи їх до рота своїми маленькими пальчиками. За столом усі намагалися розмовляти з ним і про нього, складалося враження, нібито за ними хтось стежить, і тому вони навмисне для нього стараються.

Еббі підготувала хлопчика до сну: відвела до вбиральні, змусила почистити зуби й одягла на нього багаторазово випрану смугасту піжаму, яку знайшла у пакеті. Хоча піжама була занадто легкою для сезону, іншої не було. Вона вклала хлопця у ліжко у кімнаті Денні, вкрила ковдрою і легенько поцілувала у маківку. Він був трохи спітнілий, наче виконував фізичні вправи.

— А тепер добре відпочинь, — сказала вона йому. — Уже завтра ти знову побачиш свого татка, — й усміхнулася.

Дуґлас не змінив виразу обличчя і нічого не сказав у відповідь, але на мить його погляд пом’якшав.

Уранці Еббі позичила у сусідів дитяче автокрісло, оскільки завжди хвилювалася за безпеку, і відвезла дітей до школи.

Коли вони вдвох із Дуґласом повернулися додому, вона посадила малюка на веранді і дала пазл Денні. Хлопчик не міг його зібрати, хоча він складався лише з восьми частин. Цілу годину він провів, уважно розглядаючи кожну деталь, а собака сидів разом із ним і стежив за кожним рухом.

Завершивши хатні справи, Еббі сіла на диван із Дуґласом і почала читати йому книжки з картинками. Хлопцю дуже сподобалися книжки про звірят, він навіть не давав Еббі перегортати сторінки, якщо ще не встиг роздивитися малюнок.

Через якийсь час вона почула, як до дому під’їхала машина, вона подумала, що це Пеггі Браун привезла Денні з дитсадка, однак на кухні зустріла Реда.

— Привіт, — здивовано сказала вона. — Чому ти повернувся додому?

— Лонсам помер, — насилу вимовив він.

— Що?

— Лоуренс. Він помер.

— О Боже! Але ж ти сказав, що це всього лише апендицит!

— Так, я знаю. Я зранку прийшов до його палати, але сусід сказав, що його відвезли до інтенсивної терапії, і я подумав: зайду пізніше. І тут до мене виходить лікар і повідомляє, що він помер, вони боролися за його життя цілу ніч, виявилося — перитоніт.