Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 21

Також з’ясувалося, що у свої чотири роки Сьюзан уміє читати. Усі були здивовані, що Карла виховала таку розвинену дитину, а, можливо, це була заслуга Денні. Дівчинці подобалося притулитися до Еббі і говорити: «Плескай!» щоразу, як вона закінчувала сторінку.

У день від’їзду, на станції, вона активно махала усім маленькою ручкою і кричала: «Бувайте! До побачення! Скоро побачимося!».

Тому Денні привіз її ще раз, а потім ще раз, і ще раз. Тепер у Сьюзан була власна кімната (одна з дівчачих спалень). Дівчинка пила какао з власної іменної чашки, а під час вечері брала тарілку з алфавітом, якою раніше користувався Денні. А він як люблячий батько тихо сидів на стільці і спостерігав за дочкою. Здається, дитина все-таки зробила Денні більш м’яким.

У 2002 році, після народження Александера, другої дитини Дженні, Денні приїхав, щоб допомогти їй доглядати малого.

По-перше, сама ситуація була дивною. По-друге, Еббі, як бабуся, вважала, що допомагати має вона. Так, вона забирала Деббі після роботи, коли Дженні була у лікарні і допомагала з хатніми справами, пранням тощо. Але через певний час з’явився Денні. І пробув у Дженні і Г’ю цілих три тижні. Щовечора він гуляв із Деббі на дитячому майданчику, готував вечерю і зустрічав Еббі біля дверей із Деббі у руках й підгузками, що висіли на плечах... Пізніше з’ясувалося, що Дженні переживає постнатальну депресію. То вона сама зателефонувала Денні і попросила допомогти? Попросила Денні, а не Еббі? Еббі якомога обережніше намагалася довідатися правду. Вона ставила нейтральні запитання, без тиску, і Дженні не витримала і розповіла, що вона зателефонувала Денні просто поговорити, а він почув з її голосу, що щось не так (звісно, у той момент вона ледь не плакала), але їй було соромно зізнатися, тоді Денні перебив її і сказав, що приїде найближчим потягом.

Ця історія була водночас і зворушливою, і сумною. Для Еббі, звісно. Дженні не подумала зателефонувати своїй рідній матері? Так, вона казала, що мати працює і щодня на роботі. Але хіба Денні не працює? Хоча хто знає? Може, і не працює. Ред казав, що треба бути вдячним, що Денні приїхав допомогти своїй сестрі.

— Так, так, дуже гарно з його боку, — відповідала Еббі.

Із часом усе більш-менш налагодилося, хоча Денні так і не став людиною, з якою завжди можна зв’язатися — зрештою, так відбувається із багатьма синами. Але ж він підтримував зв’язок. У всіх був його номер телефону, хоч адреси вони не знали.

— Неймовірно, — часто казала Еббі Реду, — виявляється, як мало нам було потрібно! Уявляєш, інколи я не згадую про нього по кілька днів. Це так неправильно з мого боку!

Але Ред переконував, що це цілком нормально, адже діти виросли, й Еббі все одно залишається гарною матір’ю.

— Але так не має бути, — відповідала вона.

Принаймні вони були впевнені, що Денні не поїде далеко від Нью-Йорка, бо там живе Сьюзан. Хоча він почав багато подорожувати. Якось хлопець надіслав Александеру листівку із Сан-Франциско, а напередодні Різдва попередив, що затримається із візитом, оскільки летить у Канаду зі своєю дівчиною.