Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 176

— Зазвичай люди тікають від урагану, а не їдуть до нього, — сказав Г’ю, чоловік Дженні.

— Так, але мені потрібно переконатися, що вдома все гаразд, — сказав Денні.

На мить усі приголомшено замовкли і у повітрі зависла тиша. Слово «дім» для них усіх не в’язалося з Нью-Джерсі, і, як вони вважали досі, і для Денні теж. Дженні закліпала і відкрила рот, щоб щось сказати, але слів поки не знаходила. Ред обвів усіх здивованим поглядом, було незрозуміло, чи він почув, що сказав Денні. Першою заговорила Деббі.

— Дядьку Денні, ти казав, що твої речі складені у гаражі.

— Так, — відповів Денні, — у моєї хазяйки у гаражі. Але вона самотня жінка, і я не можу залишити її напризволяще у складний час.

— А ти можеш побути тут хоча б до того, доки тато не переїде?

— Канал погоди передає, що потяги можуть зупинити завтра ввечері, і тоді я тут застрягну.

— Застрягнеш? — ображено повторила Дженні.

— Передають, що можуть перекрити залізничне сполучення на всьому північно-східному коридорі.

— Добре, — сказав Ред і глибоко зітхнув, — я правильно зрозумів: ти плануєш вранці поїхати?

— Саме так.

— До того, як я переїду у нову квартиру?

— Боюся, що так.

— Як же тоді бути з моїм комп’ютером? — запитав Ред.

— А що з ним? — не зрозумів Денні.

— Я думав, ти налаштуєш мені Wi-Fi. Ти ж знаєш, я у цьому зовсім не тямлю. Що як у мене не вийде під’єднатися? Раптом мій комп’ютер завередує і не захоче працювати у новій квартирі? І на екрані висвітиться: «Підключення до мережі відсутнє» і з’явиться цей дурний м’ячик, що крутиться, крутиться і не зникає? Що як воно не підключиться?

Ред звертався не лише до Денні, а до всіх, дивлячись на них переляканими очима.

— Тату, послухай, — сказав Денні, ― Г’ю Аманди розбирається у комп’ютерах краще від мене.

— Хто? Я? — здивовано озвався Г’ю.

Ред усе ще стривожено дивився на них. Тоді Нора взяла його за руку і сказала:

— Батьку Вітшенк, ми про все подбаємо, я обіцяю.

Ред подивився на неї і заспокоївся. Усі вирішили промовчати про те, що у Нори немає навіть власної електронної скриньки.

— Це просто чудово, — із сарказмом сказала Дженні, звертаючись до Денні. Вона вже зняла рукавиці і поклала їх біля тарілки. — Ти з’являєшся і зникаєш, коли тобі заманеться — усе як наш пан забажає. Ми всі красно дякуємо, що ти побув із нами так довго. І ми неймовірно щасливі від того, що ти дозволив нам насолоджуватися твоєю присутністю.

— Блудний син, — спокійно промовила Нора і всміхнулася сину Піту, — правда ж?

Але Піт думав про ураган.

— Дядьку Денні, а раптом ураган тебе підніме і забере, як ту злу сусідку із книжки «Чарівник країни Оз»? Як думаєш, таке може статися? — запитав Піт.

— Усе може бути, — сказав Денні, взяв булочку і весело підкинув її перед тим, як покласти собі на тарілку.

У неділю небо затягнуло зловісними хмарами, що нікого і не дивувало. Навіть якщо ураган не зачепить їхній регіон, усе ж можливий дощ і сильний вітер, і, як наслідок, відключення електрики у місті. Тож поки погода не погіршилася, Дженні та Аманда привезли у будинок своїх чоловіків, щоб вони забрали важкі речі, а потім Аманда завезла хлопців і їхнього собаку до себе додому, щоб вони не заважали. Дженні мала відвезти Реда у його нову квартиру разом із кухонним приладдям і потім допомогти йому влаштуватися. Реду зовсім не потрібно було спостерігати за остаточним розбиранням будинку. Але він усе відтягував свій від’їзд: зазвичай намагався не вередувати, але сьогодні почав вимагати яєчню, хоча яйця вже поклали у сумку-холодильник, а пательня була на дні коробки.