Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 173
Енн Тайлер
— Джуніоре! — сказала Лінні і повернулася до нього. — Джуні, коханий, я знаю, я бачу твої старання. Я
У темряві Джуніор не знав, чи дивилася на нього Лінні, але відчував, як вона провела пальцями по його обличчю і торкнулася своїми вустами його губ.
* * *
Додд МакДаувел, Генк Лотіан і новий робітник мали приїхати о восьмій. Джуніор дозволяв у вихідний день починати працювати пізніше. А о сьомій він сам відвіз сім’ю до нового будинку, прихопивши із собою декілька коробок.
За планом, Лінні мала залишитися з дітьми і розпаковувати речі, а Джуніор — повернутися назад і допомагати робітникам завантажувати речі.
Коли вони виїжджали на вулицю, із сусідського будинку вибігла попрощатися Доріс Ніверс. У руках вона тримала великий горщик із квіткою.
Лінні відчинила вікно і крикнула:
— Доброго ранку, Доріс!
— Ох, намагатимуся не заплакати, — сказала Доріс, — без тебе квартал стане зовсім іншим! Я знаю, що ця квітка не у твоєму стилі, але вона цвістиме через декілька тижнів і подарує тобі чудові цинії.
«Зинії» — вимовила вона на балтиморський манір. Доріс віддала горщик через вікно, і Лінні двома руками взяла його. Вона занурила ніс у рослину, наче вона вже цвіла і пахла.
— Я не буду дякувати, щоб не наврочити і щоб квітка не зав’яла, — відповіла Лінні, — але ти знай: щоразу, як я дивитимуся на цю квітку, згадуватиму тебе.
— Добре. Бувайте, дітки, бувай, Джуніоре, — сказала Доріс, відступила від машини і помахала їм услід.
— Бувай, Доріс, — відповів Джуніор.
Діти, які буди дуже сонні, навіть не звернули уваги на жінку, але Лінні махала за всіх і виглядала з вікна, аж поки вони не повернули, і Доріс не зникла з поля зору.
— Мені її бракуватиме, — сказала Лінні. Вона поставила рослину під ноги. — Таке відчуття, наче сестру втратила.
— Але ти її не
— Ні, я знаю, як це буде, — відповіла Лінні і витерла сльози. — Скажімо, я запрошу її на обід, — говорила вона, — її і Кору Лі. Приготую щось вишукане, а вони вирішать, що я задираю ніс. А якщо приготую те, що і завжди, то вони подумають, що я вважаю їх нижчим класом. І вони не запросять мене до себе у гості; вони вважатимуть, що їхній дім мені не підходить. А потім вони відмовлятимуться приходити до мене, і це буде кінець.
— Лінні Мей, — сказав Джуніор, — переїжджати у кращий будинок — це не злочин.
Але Лінні вже витягала з кишені хустинку. Коли Джуніор під’їхав до парадного входу вона спитала:
— Може, під’їдемо ззаду? У нас стільки речей.
— Думаю, спершу ми повинні поснідати, — відповів чоловік.
Звісно, вони могли зайти у будинок з того виходу, але Джуніор хотів надати приїзду врочистості. Мабуть, Лінні це зрозуміла.
— Гм… От бачиш! Добре, що я привезла їжу вчора.
Поки Лінні шукала свою сумку і діставала рослину, Джуніор обійшов машину і відчинив для неї двері. Це її дуже здивувало. Вона протягнула йому Реда, а потім і сама вийшла з авто.
