Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 152

— Про що ти хотіла поговорити? — знову запитав він.

— Тут не можна курити!

Він поклав сигарети до кишені.

— То кажи вже.

— Що казати?

— Навіщо ти мене сюди привела і що хотіла сказати.

— Джуніоре, я знаю, чому ти припинив зі мною зустрічатися. Ти вважаєш, що я занадто молода для тебе.

— Що? Чекай.

— Але вік — це лише дата у календарі, більше нічого. Ти ж бачиш, що я жінка. Хіба я поводжуся не як жінка? Хіба на дотик я не жінка?

Вона взяла його руку і поклала собі на груди.

— Це все, що ти хотіла мені сказати?

— Так, я хотіла сказати, що це все забобони.

— Чорт, — сказав він. — То ти не вагітна?

— Вагітна? Звісно ні!

Він не знав, чому її це так здивувало, вони не завжди були обережні. Але після цих слів йому стало так легко, що він засміявся, а потім нахилився і поцілував Лінні у губи, рука ковзнула у виріз сукні. На ній не було бюстгальтеру, хоча, звісно, мав би бути. Він стиснув груди, і Лінні тихо скрикнула, не відриваючись від губ, він притис її до стіни сараю і уклав на сіно. Якось скинув чоботи, потім спецодяг і спідню білизну. Лінні саме намагалася стягнути білизну з себе, Джуніор хотів їй допомогти, але тут почувся навіть не крик, а рев.

— Господи Боже мій!

Джуніор скотився з неї і зірвався на ноги. Худий чоловік спробував схопити його за горло, але Джуніор встиг відскочити. Той перечепився через плуг, але швидко встав.

— Кліфорде! — закричав він. — Брендоне!!!

Здавалося, він намагається вгадати ім’я Джуніора. Але у відповідь прозвучало: «Тату?!».

— Швидко йдіть сюди і несіть гвинтівку!

— Тату, чекай, ти не розумієш! — закричала Лінні.

Але батько у цей час намагався задушити Джуніора. «Хоча б одягнутися дав, а то я у програшному становищі», — подумав Джуніор. Він без особливих зусиль прибрав руки містера Інмана зі свого горла і потягнувся за своїм одягом. Але чоловік схопив його знову. А потім хтось закричав:

— Стій де стоїш!

Джуніор обернувся і побачив двох хлопців із направленими на нього вінчестерами. Він завмер.

— Дайте мені, — сказав містер Інман.

Молодший син простягнув йому гвинтівку, містер Інман трохи відійшов, приставив дуло до Джуніора, звів курок і сказав:

— Розвернися.

Джуніор розвернувся обличчям до хлопців. Вони дивилися на нього швидше з інтересом, ніж із гнівом. Він відчував їхні погляди на своїй промежині. Чоловік ткнув його дулом у шию:

— Пішов геть, — сказав містер Інман.

— Добре, але можна я…

— Я сказав — пішов геть!

— Сер, можна я одягнуся?

— Ні, не можна! Він ще питає! Геть із мого сараю, геть із моєї землі, геть із цього штату, зрозумів? І якщо завтра вранці ти будеш до нас ближче ніж на два штати, то підеш під суд, клянуся. Я б і зараз це зробив, але не хочу ганьби для моєї сім’ї.

— Тату, але ж він голий, — сказала Лінні.

— А ти замовкни! — сказав їй містер Інман. На підтвердження слів він ще раз штовхнув Джуніора гвинтівкою. Той пішов, безпорадно дивлячись на свій одяг на сіні, одна шкарпетка стирчала з чобота.