Читать «Тирамісу з полуницями» онлайн - страница 25

Коли він повертався до Польщі, тітка дала йому кілька торбинок із приправами, купленими в індійській крамниці. Сказала, що в звичайному продуктовому такого не знайдеш. І, мабуть, мала рацію, бо суміші фантастично виглядали й пахли. Адріан ще жодного разу їх не використовував. Сьогодні мав зробити це вперше.

Найдужче його дратувало те, що кухня в них була такою крихітною. Воно й не дивно, що чоловіки не хочуть готувати в таких мікроскопічних приміщеннях... «Хто їх тільки проектував?» — подумав Адріан. У цій вузькій кишці, яка мала площу метрів зо три, була манюня кругла раковина, духовка, а з іншого боку — дві шафки й невеличкий столик. Коли хлопець нахилився, щоб вийняти із шафки сковорідку, то боляче забив сідниці об дверцята, за якими стояло відро для сміття. Мабуть, він був не першим і точно не останнім, бо дверцята висіли тільки на одній петлі.

Коли Адріан готував, йому ніяк не вдавалося розкласти все на столі, тому довелося перенести потрібні речі на підлогу, бо там було значно більше місця. Різав, відбивав м'ясо, присмачував на кухняній дошці, яку поклав просто на викладену кахлями підлогу. І все навколішки. Мама якось краще давала собі із цим раду, але вона була значно тендітнішою за нього. Йому здавалося, що в нього от-от почнеться напад клаустрофобії. До того ж, у фартуху було страшенно гаряче.

День народження. Так і кортіло дізнатися, що ж отримає від Лінки. Він навіть не уявляв, проте несподіванки любив.

Порізав куряче філе невеликими шматочками. Окремо в мисочці приготував маринад з оливкової олії, лимонного соку й суміші прянощів. Додав до м'яса й перемішав, а тоді поклав у холодильник. Тепер треба трохи почекати. На щастя, залишалася ще година. Вивільнився з фартуха, а щоб не забруднитися, зняв джинси й футболку, які поклав на табуретку. Залишився в самих боксерках. «О, так справді найзручніше готувати, — подумав він. — І як я раніше не здогадався?»

Тепер десерт. Він давно знав, що саме хоче приготувати. Тирамісу. Воно було досить вишуканим, щоб уразити Лінку, а рецепт здавався простим. Продукти купив раніше: печиво, маскарпоне, яйця. Кава удома була, щоправда, трішки, але ж цього має вистачити. Розтер жовтки із цукром, додав маскарпоне. Спершу маса виглядала якось дивно, але що довше він збивав її, то більше вона нагадувала крем. Шоколад потер на тертці, заварив каву. Пхе, легкота. Він завжди знав, що італійці ледацюги. Їхні найкращі страви, тобто макарони й піца, базувалися на дуже простих ідеях.

«Найпростіше завжди найкраще», — подумав він, складаючи просякле кавою печиво до форми. Звісно, працював він на підлозі, бо лише тут можна було щось зробити. На печиво виклав половину маси й підвівся, аби дістати з холодильника шоколадну стружку.