Читать «Тирамісу з полуницями» онлайн - страница 22

— Які обставини? — вона наважилася його перебити, хоч, власне, можна було цього не робити. Наталія добре розуміла, до чого ця вся розмова.

— Ти знаєш, які. Ти собі їдеш до Португалії...

— Я тобі пропонувала їхати зі мною!

— Наталіє! Я лише бідний хлопець із технікуму. Село невмиване! Ти ж так про мене думаєш, правда?

Вона відчула злість.

— Неправда! Я ніколи тобі такого не казала!

— А тобі й не треба цього говорити! Я це у твоїх очах бачу! У всьому, що ти говориш і робиш! Тоді в кав'ярні, коли ти сказала, що хочеш пити, а я витягнув з торби пляшку, ти подивилася на мене як на ідіота. Бо у твоєму світі викидати бабки на звичайну воду вважається нормальним! Тобі відомо, скільки заробляє моя мати?

— Що ти із себе жертву корчиш? — розлютилася Наталія. — Так найлегше. Якщо ти запросив мене на морозиво, то міг купити воду, вона коштує стільки ж. Можна бути джентльменом незалежно від того, скільки в тебе грошей у гаманці. І цього за жодні гроші не купиш, бо не про те йдеться!

— Послухай, даремно ми сваримося. Я хотів би попрощатися з тобою по-людськи. По-джентльменськи, як ти це називаєш.

— Попрощатися зі мною по-людськи?

— Саме так. Зрештою, ми були разом понад рік часу.

— Рік часу! — пирхнула Наталія. — Так, ти справді село невмиване, хоч навіть воно не говорить «рік часу»!

На мить їй здалося, що він зараз дасть їй ляпаса. Марцін почервонів і стиснув кулаки.

— От і все, люба дівчинко з порядної родини, — мовив він, підводячись.

— Усе? То он, як, — мовила вона. — Чудово. Я й сама хотіла із цим покінчити, але ти мене випередив. Бувай!

Устала з лавки й пішла геть, не озираючись на нього. А тоді почала бігти.

* * *

Лінка й Зуза вже дві години обговорювали новий блог. Обох тішила ця розмова. Власне, Лінка завжди знала, що коли б Зуза не підтримувала Азора, вона могла би з нею подружитися, бо їй подобалися Зузині енергійність, спонтанність і жвавість.

Зуза була не схожою на Наталію, завжди таку педантичну й стриману. Лінці подобалася така педантичність, бо це чудово контрастувало з її власною хаотичністю.

Відрізнялася Зуза й від Каськи, Лінчиної подруги й зведеної сестри. Від самого початку, коли вони з Каською познайомилися і ще не знали, що в них спільна мати, їх тягнуло одне до одного. Вони були схожі, однаково сприймали світ. В обох були мистецькі душі, обидві з надією дивилися в майбутнє. Каська мала ще щось: якийсь унутрішній спокій і мудрість. Вона не переймалася дурницями. Так, наче щастя, яким стало вдочеріння, переважувало все. Лінка була трохи більш імпульсивною. І завжди прагнула досягти мети.

А Зуза... Зуза була просто шаленою. І справді: те, що вони розійшлися з Азором, вплинуло на неї краще, ніж вона сама собі уявляла. Тепер Зуза була як кінь, який несподівано скинув ласо. Вона насолоджувалася життям. Говорила голосно й весело. Їй, як нікому, вдавалося розсмішити Лінку. І вона абсолютно не переймалася зайвою вагою.