Читать «Тирамісу з полуницями» онлайн - страница 15

— Три кульки, — сказала вона. — Або ні... п'ять.

Перелічила різновиди. Відчула, як рот наповнився слиною. Зі смаком халви, її улюблене. І полуничне. Вона обожнювала полуниці в будь-якому вигляді. Узагалі недобре стільки морозива... а вона ж на дієті! Наталії не хотілося втратити того, чого вдалося домогтися в Португалії. Там вона схудла на чотири кілограми! Багато від чого довелося відмовитися. На сніданок їла самі фрукти, до того ж, небагато, на обід лише риба або м'ясо й трохи овочів, на вечерю нічого, щонайбільше салату із соусом вінегрет. Крім того, вона щодня багато плавала. Звісно, мати сміялася з її вигадок. Авжеж! Мати в житті не сіла б на жодну дієту, щоб схуднути. Не переймалася своїм виглядом. Тіло не було для неї важливим, от душа — інша річ. Шкода, що батько дотримувався іншої думки.

Наталія мала іншу вдачу. Якщо вже щось вирішила, то просто це робила. І продовжувала худнути. Вона знала, що зараз особливо треба бути обережною. Вона боялася зворотнього ефекту, коли організм, який уже звик до невеликих порцій їжі, починав накопичувати жир, щойно отримував більше калорій. Вона геть забула про дієту із цим морозивом! Ну, що ж, не сьогодні. Нині треба себе чимсь порадувати. Стосунки із хлопцем не були такими, як раніше, батьки розлучалися, школа, схоже, жахлива...

От-от, він навіть не спитав її, як нова школа. Може, Наталія його взагалі не цікавить? Іноді їй здавалося, що Марцін зосереджувався виключно на своїх проблемах, роблячи висновок, що в неї не може бути жодних клопотів. Вона досі не розповідала йому про батьків, що ж, може, саме час? Мусить же він колись довідатися. Та підійшовши до столика, Наталія заговорила зовсім не про те...

— Ти навіть не спитав, як моя нова школа! Не спитав, що це за подружка, з якою я пішла на пиво! І взагалі, ти навіть не зрадів, коли мене побачив! Ще й води мені пошкодував! — Наталія буквально закидала його претензіями.

Хлопець сидів похнюпившись, непорушно, немов її слова пригинали його до землі. Сидів і мовчав, тримав у пальцях останній шматочок ріжка, з якого на столик капали брунатно-рожеві краплини.

— Але ж я дав тобі пляшку води, — спокійно відказав він.

Нічого він не розуміє. «Навіть не бачить, що він безнадійний, — подумала Наталія. — Боже мій, що я тут узагалі роблю?» Підхопилася зі стільця так швидко, що перекинула його, а коли спробувала підняти, дві найкращі кульки, ті, що зі смаком халви, упали на стіл. Наталія відчула, як її огортає лють. Це почуття було для неї чужим, зазвичай вона поводилася дуже виважено. Сама не розуміла, що з нею коїться, коли щосили встромила ріжок разом з рештою морозива у ті дві на столі. А тоді просто пішла геть, залишаючи цей ріжок посеред столу, і Марціна.