Читать «Незвичайні пригоди бурсаків» онлайн - страница 154

Увечері стихло в дворі, всі повкладалися спати, окрім вартових та Яреми коваля, що весь час пантрував, навідував вартових, ходив та прислухався, не випускаючи з рук своєї важкої сокири.

Турботний день

Минула ніч гаразд, нічого не трапилося. Ранком заходилися ховати придушених муром в’язнів та Петруню з Іванихою.

Минав і другий день, а звісток ніяких – ні гарних, ні поганих. Нудилися люди, балакали про те, щоб іти з двору та щось думати. Григор та Василько умовляли людей, щоб вони не бентежилися, а ждали кого треба, хто поведе всіх. Люди заспокоювалися, але ненадовго.

Уночі знайшлися такі люди, особливо з псарів, що потай зломили колодки на дверях льоху з медами та горілкою і почали пити самі й напувати нишком усіх охочих, а далі кинулися усі до того льоху і пили досхочу.

Проґавили оте вартові, бо Ярема заснув утомлений, Григор та Василько з бурсаками були біля брами, а моторний циганчук подався на підслухи, щоб знати, що робиться навкруги поза двором. Уже тоді довідалися про пияцтво, коли трохи не всі люди були п’яні і зняли гармидер. Нічого робити з п’яними, бо в п’яного дурна воля, п’яна голова весела й заможна й вільна, а часом задерикувата й люта.

Удержалася від пияцтва тільки молодь, що була запродана чужим панам та повернулася; не пили й ті, що були з Яремою. А решта – від старого до малого – перепилася чисто. Спершу були всі веселі, співали, танцювали та цілувалися, а потім почали пригадувати один одному минуле та сваритися, а далі й битися почали. А після того вже вдосвіта всі мов очманіли попадали й поснули, де хто знайшов собі місце.

Щоб надалі уникнути цього лиха, довелося вартовим знищити меди, потовкти сулії та побити бочки з горілкою.

Погані чутки

Ранком попрокидалися люди на похмілля. А побачивши, що нічим похмелитися, поробилися ще незадоволеніші.

– А де ж він той, що поведе нас на чужу сторону? Це, мабуть, нас обдурено. Чого ми отут сидимо? Чого діждемо? Нащо нас закликано в цей двір? Хто воно вигадав, щоб ото йти супроти пана? – гомоніли все голосніше й голосніше люди. Уже були й такі, що підмовляли інших, щоб ждати повороту свого пана та жити, як жили.

Що можна було їм сказати?

Василько засумував, не їв, не спав, а весь час сидів на стіні біля гармати та виглядав свого побратима, але його все не було. Він казав Василькові, що хоче труснути навкруги панів та підбурити кріпаків і наробити разом шелесту, щоб царські урядовці не знали, куди й гнати солдатів на втихомирення. У Старого була думка запалити великий вогонь. А може, його десь вбито? Тоді все пропало. Треба тоді щось думати.

Порадилися Григор, Василько та Ярема і вирішили послати ще на довідки кількох певних парубчаків. А потім зібрали людей та почали радитися про те, щоб готувати вози, складати збіжжя, щоб бути напоготові тікати з двору на далеку сторону.

Небагато людей погодилося вже на те, щоб їхати на чужу сторону; більшість людей були похмурі та мовчазні. Частина селян вирішили розійтися по хатах, так що небагато людей лишилося в дворі, чоловіка з двадцятеро парубків та дівчата двірські.