Читать «Незвичайні пригоди бурсаків» онлайн - страница 151

– Ой-ой! Дивись! Дивись! – загаласав несамовито Петруня, побачивши Григора біля брами з ключами. Він аж остовпів.

– Коли його вилами! – закричав скажено Борис і націлився звідтіль на Григора з пістоля, але пістоль тільки клацнув і не стрельнув.

А Григор уже одімкнув колодку і тягнув засува, дивлячись на Петруню. Петруня кинувся на нього з вилами, щоб пришпилити його до брами, коли ж Григор одскочив убік, схопив вила, що лежали долі біля Фрика і вдарив ними по вилах Петруні, вибив у нього з рук, і вони впали перебиті, а сам кинувся до брами знов, щоб скинути залізного гачка і одчинити браму.

Усе це зробилося в одну мить, так швидко, що Борис ледве устиг підсипати на поличку пістоля пороху і спуститися вниз. Ось він уже на останньому щаблі, ось він уже стрельнув, а Григор упав долі біля брами, не скинувши гачка.

У ту саму мить Самко, не пам’ятаючи себе, майже не прицілившись, стрельнув з дерева, зі свого пістоля, і Борис, скрикнувши, схопився за руку. А побачивши, що затріщала, одчиняючись, брама, побіг кричучи:

– Микито! Микито! Підпалюй ґнота!

Самко, побачивши крізь щілину напіводчиненої брами дуже плече Маркове, що одчиняв по-своєму браму, вирішив, що вже йому нічого робити на дереві. Він виконав, що йому було казано, – не втручатися до боротьби, аж поки не впав Григор.

Коли Самко, злізши з дуба, біг понад стіною і вже наближався до містка біля брами, – почувся гучний вибух, захилиталася земля й стіни, щось важке вдарило його по голові, і він упав долі, знепритомнівши.

Після вибуху

Прочунявся Самко і побачив, що біля нього стояли Дося й Орина. Глянув навкруги й біля себе, аж він у панській кімнаті лежить на канапі, а на другій канапі теж лежить хтось з обмотаною полотном рукою.

– Хто ото? – запитав Досю.

– Григор. Він трохи поранений.

Запитав про Марка, сказали, що він там, надворі. Повеселішав Самко, почувши, що його Марко живий. Попросив пити. Подала йому Дося келих меду. Підвівся, випив, а потім устав з ліжка, так мов нічого йому не було. А ґуля на голові, то дурниця. Хочеться йому знати, що трапилося після того, як він був без пам’яті.

Розповіла Дося, що в ту мить, коли розчинилася брама та вскочили в двір коваль Ярема з озброєними хлопцями, на чорному дворі стався страшний вибух; хтось підпалив порох у склепі, а склеп був поруч з льохом, де сиділи в’язні, і всіх їх придушило муром, окрім одного в’язня. Завалилася від вибуху й церква, навіть стіна двору в одному місці розкололася. Летіла цегла, неначе великий град. Отож, мабуть, і Самка вдарило цеглиною. Петруню убито на смерть, голову пробито.

Розказала Дося, що управитель Фрик збожеволів, бо ходить по садочку та посміхається. Його ніхто й не займав, бо він був не лютий. А Борис та Микита посідали на кращих коней, одчинивши другу браму, і вибігли з двору.

Плакали Дося з Ориною, згадуючи нещасних в’язнів, не довелося бідолашним побачити волі. Хоч і не було б уже з них людей, бо вони побожеволіли та поробилися такі, що наскрізь світилися. Отой з них, що врятувався, Пилип Косач, так уже й балакати гаразд не вміє, і такий уже немічний, що йде й точиться, од вітру хилиться.