Читать «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей» онлайн - страница 13

Він прийшов до мене під ранок в одеському готелі «Моцарт», коли я ледь забувся у тривожному сні. Сів поруч і спитав: «Боляче?»

«Дуже боляче, – підвівся я на ліжку, абсолютно протверезівши, і закрив обличчя долонями. – Втратив свій шанс на щось гідне, продався, скотився до скоморошества. Книжок не пишу, віршів не складаю. Отак веселю народ, розважаю, маю незлі гроші, славу гламурного телеведучого й цілковиту депресію. З матеріального боку все добре: будинок, діти, автівки, закордонні подорожі. А в душі – пустеля. Країну просрали. Не можу дивитися на ці владні пики, чути їхні слова, посміхатися їм, тримаючи дулю у кишені. Бридко це все, огидно. А найбільше сам собі огидний!»

«То час ставати до боротьби, брате!»

«Немає сил. Та й не вірю я, що в цій країні можна щось змінити».

«Будь-яка дорога починається з першого кроку. Бо якщо не ми і не зараз, то хто і коли?»

«Так що робити?»

«Дій. Тільки вчинки, а не слова і роздуми, вимощують шлях і освітлюють путь. Не захищайся і ні перед ким не виправдовуйся. Стій на своєму та йди уперед. Ніхто на світі тебе не знає так, як знаєш себе сам. Уся сила в тобі. А отже, ніхто не має права тебе судити, бо в кожного своя дорога і своє призначення. Я час від часу являтимусь тобі й буду підказувати, що робити».

«То краще скажи – з чого починати?»

«З найсвятішого для них. Бий у саме серце, викривай їхні негідні молитви, позбавляй сенсу їхні сакральні псалми. Ось тобі тема: пам’ятаєш обкладинку диска Братів Гадюкіних „Було не любити“? Там дівчина у віночку з грудьми до пупа? Напиши на мотив „Мурки“ українську пісню „Груди № 6“. І будемо вважати, що ми з тобою почали нашу творчу співпрацю!»

Кімнатою готелю вже блукав травневий ранок. Не вмикаючи світла, я сів за письмовий стіл і за півгодини олівцем у брендованому блокнотику «Моцарт» написав текст. Коли закінчив, перший промінь зазирнув у номер крізь тюлеві фіранки і впав на те місце, де нещодавно сидів Орест. Поклавши блокнот під подушку, я засмикнув штори, забрався у ліжко і міцно заснув. І снилася мені якась приємна хєрня, типу вареників зі сметаною. Таке буває.

Пісня друга

А я – не москаль

(відео – Ютуб за тегом: Орест Лютий «А я – не москаль»)

Зазвичай після українізованої «Мурки» в залі зчиняється овація. Інколи зал вітає колектив стоячи. Але цього разу глядачі просто шалено аплодують.

– Гутен абенд, бон суар, гуд івнінг, доброго вечора, дорогі друзі, лєді енд джентльмени! На сцені високохудожній антитоталітарний гурт «Сталін унд Гітлер капут» (барабанщик робить музичний акцент) та професор антропології Орест Лютий із проектом «Лагідна» та, можливо, трохи згодом «Сувора українізація»!

Овація вибухає наново. Орест піднімає капелюха над головою і чемно вклоняється навсібіч. Поправляє імпозантну краватку-метелик. В його руках з’являється диригентська паличка.

– Перед тим як продовжити наш концерт, я б хотів дізнатися, чи є в залі москалі.

Якась наволоч, навіть у Стриї чи Коломиї, обов’язково закричить: