Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 86

— Багато чого ще нам треба від тебе, козаче, довідатись, — стиха сказав кобзар, — але тобі відпочити треба. Рани твої ще декілька днів гоїтися будуть… Дивні речі у світі робляться. Давно ця колотнеча з Оберегом почалася і, мабуть, не закінчиться, доки наша земля під сонцем існувати буде.

— Пане кобзарю, — несміливо запитав Данько, — а може зараз спробуємо до маєтку Чалми дістатися та мого батька звільнити?

— Якби ж то так просто було, друже. То ж не садиба, а справжня фортеця. Бачиш, який затятий козак Жила, але й він далеко не втік. Може станеться диво, ми твого батька визволимо, а потім як через ці солончаки втечеш? Та не хвилюйся — щось придумаємо. Спочатку поміркувати треба, як у садибу пробратися. Добре, поспи й ти, що буде, те буде, а буде те, що Бог дасть.

І кобзар знову замислився.

Данько ліг, але думки не давали йому спокою. Раптом йому здалося, що із ночі зіткалися чарівні звуки. Він відкрив очі й побачив, що Будник стиха перебирає струни. Немовби відчувши, що хлопець не спить, кобзар, не припиняючи гри, лагідно промовив:

— Це я, Данько, з кобзою раджусь про наші справи — казав мій вчитель, що її у сиву давнину придумали боги, щоб у добрих людей вірний порадник був. Чую я, що батько твій зовсім сили втратив, ось я раду і тримаю, як нам його швидше визволити.

Тут хлопець відчув, як Печать Зберігачів на його грудях почала тихо-тихо дзвеніти, немовби відгукуючись на тонкий спів кобзи. Він витягнув Печать — у темряві вона м’яко переливалася дивним світлом.

— Здається мені, — продовжував кобзар, — що коваль Богдан мою кобзу зараз чує й це сили йому надає.

— А хіба таке можливо? — запитав здивований Данько.

— А ти думаєш, куди голос кобзи дівається, коли музикант гру припиняє? Так і літає білим світом. Коли добре граєш, то можеш разом із дзвоном струн куди хочеш полетіти. Недаремно козаки-характерники завжди кобзи або бандури при собі мають.

— Як козак Мамай? — здогадався Данько. — А хто такі характерники?

— Характерники, братику, це особливі козаки, утаємничені у військове чародійство. Здавна в наших краях війна триває між добрими та злими силами. Сама земля тут дивну силу випромінює, і той, хто навчиться її відчувати та для захисту добра спрямовувати, той непереможний буде. Але мистецтво характерницьке далеко не всім можна передавати, бо чародійством цим можуть і для поганих діянь скористатися. Тому й живуть характерники відлюдкувато, та коли відчують, що побачили людину обрану, то такому можуть передати своє таємне мистецтво. Може характерник у будь-якого птаха чи звіра перекинутися; ніколи його ніяка ні куля, ні шабля не візьме, хіба що тільки з ворожим чаклуном зустрінеться, та й то навряд чи загине, бо ніщо не може силу нашого краю подолати. Бачиш, особливих хитрощів тут немає — головне силу відчувати, яка йде від землі, від сонця, від усяких живих створінь. Коли навчишся її чути, тоді зможеш її на добрі справи спрямовувати.

— А ви, пане Буднику, характерник? — запитав украй зацікавлений Данько.

Кобзар неголосно розсміявся: