Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 85

Данько, почувши ці слова, радісно підхопився з місця, але сліпий кобзар не рухався, тільки повів головою, щоб хлопець заспокоївся й не переривав козака Жилу.

Той, трохи здивований реакцією Данька на його розповідь, ковтнув вина, яке вранці приніс для хворого Рустам, і продовжив:

— А Богдан той, виявляється, був неабияким чаклуном. Ну, ковалі, зрозуміло, завжди щось таке знають, що простим людям і не марилося. От він і каже мені, що може вночі такі слова сказати, що мої кайдани самі впадуть, але сил у нього дуже мало залишилося, тому мені обов’язково треба втекти, бо він після цього довго не протягне. Може ще пару тижнів, бо чари багато сил з людини забирають, а в цьому казематі він ніяк їх відновлювати не може. Я його питаю — а чому він свої кайдани за допомогою чародійства не скине? А він мені відповідає — Чалма-бек, знаючи про здібність коваля до чаклунства, сам його ланцюги заворожив. І ось, через три дні, визначив він якось, що саме ніч надворі, сказав мені, щоб я приготувався й очі закрив, та почав ворожити. Що він там казав — я й не розібрав, але почало мене мов у лихоманці трусити. Зуби зацокотіли, перед очима чорні кола попливли, холодний піт пробив. Та почув я брязкіт, очі розплющив і бачу, що мої кляті кайдани та ланцюги, які до кісток мої руки й ноги натерли за час, поки я в зіндані був, біля мене лежать. Я очам своїм не повірив, а майстер Богдан мені й каже дуже слабким голосом: зараз сторожа підійде — далі вже сам проривайся. Ну, що й казати, як тільки голомоза пика стражника в кам’яний мій мішок сунулася, добряче я її кулаком усмалив та із того клятого зіндану вибрався. Двох охоронців шаблею скосив, на коня стрибнув і з маєтку Чалми-бека чвалом погнав. Та не вдалося мені прохання майстра Богдана виконати, бо вже за Перекопом уцілив мені в плече стрілою ординець, у степу кінь мій впав. Мене наздогнали й потягли на аркані до каменоломень. Дорогою так канчуками підганяли, що подивився на мене мурза, який охороною на каменоломнях завідував, додав ще добрячих стусанів, та так вгатив, що світ у моїх очах померк, і тільки тут я до тями повернувся. Так що, шановне товариство, я чим зможу спробую вам у пригоді стати, а потім помандрую шукати козака Голоту.

Тут козак Жила замовк, уважно дивлячись на сліпого кобзаря та Данька.

— Не треба тобі до козака Голоти поспішати, — стиха сказав кобзар, — вважай, що свою обіцянку майстру Богдану ти вже виконав.

Глава 6. Розрубана монета

Втомлений довгою розповіддю, Жила закрив очі й задрімав, розтягнувшись на ряднині. Кобзар Будник глибоко замислився. Данько уважно дивився на кобзаря.