Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 15

— А чому б ні, ось хлопці на чати до фігур у степ зібралися, — досить поважно відповів Голота, — якщо ми такого вепряку подолали, то турка тим більше переможемо. Тільки в соцького відпросись та в панотця, бо не добре старших зневажати.

Очі Данька запалали, він вже уявив себе озброєним вершником, переможцем численних ворожих лав.

— Панове козаче! Чому стоїте, нічого не купуєте? — звернувся до Голоти продавець.

Козак уважно подивився на зброю, погляд його став зосередженим і уважним.

— А ну покажи мені оце, — промовив він, показавши рукою на бронзове зерцало, що висіло на ланцюжку десь у глибині шатра.

— Та нащо вам ця дрібниця за пару шелягів, — здивовано запитав торгівець, — у мене такі шаблі, такі пістолі є!

— Роби, що кажу, — сказав Голота.

Купець протягнув йому зерцало. Воно була трохи більше за великий медальйон, але замале для захисних круглих блях, які носили латники на грудях. Голота уважно роздивився візерунок, провів пальцем бронзовою поверхнею зерцала.

— Де придбав таке? — запитав він продавця.

— Та десь у Білій Арапії в одного старого воїна-каліки купили, — здивовано відповів продавець.

Голота мовчки витягнув з гаманця на поясі золотий талер і кинув його купцю.

Той, не чекаючи такої щедрої платні, почав дякувати і кланятися Голоті, але козак, не звертаючи на купця уваги, протягнув покупку Данькові.

— На, носи, може і згодиться.

І в словах його вже не відчувалась посмішка.

Щасливий Данько, не відриваючи очі від подарунку Голоти, йшов через майдан. Він і не помітив, що за ним уважно слідкують дві пари очей.

Двоє охоронців каравану, що найнялися у Криму супроводжувати купців, сиділи обабіч замкової площі в тіні під великим будинком, де зберігався арсенал залоги. Ці чоловіки весь час не випускали хлопця з очей. Біля них сидів один із замкових мешканців, Іван Бурдюк, який був помічником скарбничого. Він вже був досить напідпитку, але охоронці час від часу наливали йому вино з гарбузової пляшки.

— Так це точно він? — кинувши оком на хлопця, що саме проходив повз них, запитав у Бурдюка один з караванних стражників.

— Та він, добродію, це його якийсь вмираючий сердега до замку привіз, — хитаючи головою, промимрив п’яний Бурдюк.

Охоронці перезирнулися, і в їхніх очах зблиснули зловісні вогники…

Глава 6. Вовча могила

Під вечір купці почали збирати свої товари. Данько весь день невтомно ходив за соцьким, очікуючи, коли той хоч на хвилинку відірветься від своїх безкінечних справ. Зарубі треба було поговорити з купцем Щуцьким про забезпечення охорони в подальшій мандрівці каравану. Соцький про щось домовлявся із козаками, призначав охорону до фігур та загони для чатування у степу.

Нарешті Данькові вдалося дочекатися хвилини, коли соцький за своєю звичкою піднявся на стіни фортеці. Данько швидко задріботів за ним дерев’яними сходами й почав просити:

— Пане Зарубо, пустіть мене з козаками у степ! Ну пустіть, будь ласка, я вже сильний, з лука стріляю, вепра вполював…

— Іди грамоті вчись! — суворо гримнув на нього соцький, хоча й непомітно посміхнувся в руду бороду.