Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 142

— Коли мій батько викує Стріли Степового вітру, мені треба буде переправитися з ними на острів Базавлук, біля якого тече річка Чортомлик, і там, біля кам’яного хреста, поєднати Стріли та Меч для Оберега.

Гонта замислився.

— Непростий той острів, охороняє його великий змій-жовтобрюх. Між скелями є печера, де він живе. Але щось придумаємо — нема на світі жодного звіра, птаха чи гада, з яким козак не зміг би собі ради дати!

Данько похмуро кивнув головою.

— Пане Голото, а чого плесо Перуновим називається? — запитав він, побачивши далеко попереду чайку, яку тихо гойдали дніпровські хвилі.

— Коли князь Володимир Київ хрестив, то дерев’яні зображення старих богів наказав порубати та пустити Дніпром. Ось статую Перуна на це плесо й винесло, з тієї пори так і звуть його Перуновим.

— А він ще там залишається, бог Перун?

— Хтозна, — замислено промовив козак.

Козацький отаман, побачивши Данька й Голоту, відразу наказав підіймати вітрило, яке весело залопотіло на вітрі. Козаки дружньо сплеснули веслами, і чайка понеслася вниз по Дніпру.

Данько, який уперше потрапив на козацьку чайку, уважно роздивлявся навколо. Уздовж добре просмолених дерев’яних бортів сиділи на веслах козаки. Сивоусий, могутній козак стояв біля великого керма, уважно вдивляючись у неспокійні води могутньої ріки. На палубі стояли діжки з провіантом, кільця згорнутих линв і зброя, а на гострому носі чайки грізно зблискувала бронзова гаківниця.

— Ось на таких чайках наші пращури далеченько запливали, — поважно пояснював хлопцеві козак Голота, який, судячи з його поведінки та історій, що розповідали про нього, не вперше мандрував на такому кораблі, — допливали й до Царгороду, і ще далі. Жоден флот у світі не міг їх подолати. Навіть ромеї з їхнім грецьким вогнем.

Данько сперся на борт, вдихаючи пахощі дерев’яних брусів, з яких було збудовано чайку, смоли й річкового прохолодного вітерцю. Невдовзі вони виплили на середину Дніпра, і хлопець не міг навіть побачити берегів великої ріки. Йому здалося, що вони випливли в море, — таким могутнім і величним здавався йому Дніпро.

Чайка швидко летіла течією, до того ж, попутний вітер, напнувши вітрило, дозволяв козакам, що сиділи на веслах, не витрачати сил. Час від часу на шляху чайки виникали білі киплячі буруни, але старий козак-лоцман звично проводив судно повз них.

Козаки квапилися дістатися до Хортиці й не зупинялися навіть вночі. Зручно вмостившись на линвах, Данько довго не міг заснути, дивуючись срібним яскравим зіркам у небі й тиші, що огортала душу спокоєм. Скоро чайка попливла більш вузьким руслом, правий берег став ще вищим, скелястішим, течія пришвидшилася.

— Ось і камені з’явилися. — Махнув рукою хлопцеві сивобородий лоцман, який побачив, що той з цікавістю крутить на всі боки головою. — Цей, високий, чорний, за островом Кодачком — зветься Байдужів, а оці (бачиш два камені?) — то Близнючки. Далі — камінь Сухі Трояни. Розповідають, що видатний римський вояка Троян на них із ворогами бився. А ото — камінь Горбатий, далі — Сідлач, потім — Нижній, або Плоский. За цим, Нижнім каменем, уже пороги дніпровські починаються.