Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 114

— Дякую, — відповів чоловік і взяв глечик.

Наступила мовчанка. Чоловік зніяковіло роздивлявся глек, намагаючись зрозуміти, нащо він йому потрібен, а Данько все ніяк не міг вирішити, з чого почати розмову.

— А ви і є алхімік Зенон? — нарешті наважився спитати Данько.

Чоловік виструнчився, кивнув головою і гордо промовив.

— Доктор алхімії та астрології Зенон Радипус до ваших послуг, шановний.

— А я Данько із Готського замку, — не менш гонорово сказав хлопець і теж поштиво схилив голову, — у мене є до вас одна справа, тільки на вулиці про неї я з вами розмовляти не можу.

— Прошу, прошу, заходь, — алхімік Зенон широким рухом руки запросив хлопця до свого будинку.

Данько зайшов у темний коридор, просякнутий гострими запахами хімічних речовин, старих книг та їдких випарів. Спотикаючись об якісь скрині, перекинуті стільці, мідні чани та кам’яні чаші, Данько пройшов за алхіміком до невеличкої кімнати, яку ледь освітлювало сонце через слюдяне вікно під стелею. Кімната була переповнена чудернацькими речами. Посередині стояв широкий стіл, завалений товстенними книгами із жовтими товстими сторінками, пергаментними зшитками, між якими стояли жовтий людський череп та опудало великої сови. Майже півкімнати займало кілька глобусів на широких дерев’яних підставках, уздовж стін висіли гравюри із загадковими малюнками й мапи із зображеннями далеких земель та зоряного неба.

Хлопець підняв очі й побачив, що прямо над ним зі стелі звисає опудало велетенського крокодила. Зрозуміло, що в Данька залишилися не дуже приємні спогади про крокодилів, тому він вирішив не гаяти часу й відразу перейти до справи.

Тим часом алхімік Зенон сів у рипуче крісло і вперся поглядом у хлопця. Але як він не намагався надати своїм очам суворого й таємничого виразу, вони залишалися добрими і привітними.

— Чим можу допомогти? — нарешті статечно запитав алхімік.

Данько підійшов до нього, таємниче озирнувся навколо й показав Печать Зберігачів. Алхімік аж підстрибнув на місці, взяв Печать і почав її уважно роздивлятися через велику лупу.

Данько мовчав. Алхімік Зенон підніс Печать до віконця, ще раз уважно розглянув її і, зітхнувши, повернув хлопцеві.

— Звідки вона в тебе? — запитав він Данька.

— Мене відправив до вас майстер Богдан. Він попрохав, щоб ви переправили мене до майстра Ореста, який живе в Чорному лісі.

— Так майстер Богдан ще живий? — радісно вигукнув алхімік.

Данько згадав криваву пляму, що розплилася навколо батька, коли той впав у море, але відігнав подалі цей спогад і впевнено відповів:

— Так, живий, передавав вам вітання.

— От і добре, а то я чув, що він потрапив до в’язниці якогось ординського чаклуна… Значить живий і на волі, — задоволено промовив алхімік, відкинувшись у кріслі. — У буремні часи ти сюди потрапив, хлопче, зараз майстри усіх русинських цехів нашого вільного міста об’єдналися й вимагають надати їм такі ж привілеї, як німецьким і польським цехам. Тож у Львові зараз неспокійно. А тут ще, кажуть, до міста приїхав інквізитор на прохання міських райців. Кажуть, що буде розслідувати випадки чаклунства, через яке почалася страшна посуха. Та ще люди з міських околиць почали зникати. Подейкують, це справа рук упирів. До того ж, магістр Бенедикт Луціус повернувся, втративши все своє воїнство в наддніпрянських степах.