Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 111

Данько зліз з шиї грифона і, шкутильгаючи, пройшовся галявиною. Ноги його за ніч добряче затерпли, і зараз йому здавалося, що безліч гострих голок впивається у м’язи. Хлопець потягнувся, з насолодою вбираючи у легені свіже лісове повітря.

— Ну що ж, друже, — почув він за спиною голос грифона, — треба нам прощатися. Я до вечора зачекаю, щоб вночі полетіти назад, а тобі тільки й треба, що на шлях вийти, а там до міста доберешся. До речі, я згадав, що колись тут був, але це дуже довга історія, під час наступної зустрічі розповім. І ще, прошу тебе, покажи переді мною своїм чарівним талісманом цей Знак, щоб я більш ніколи не потрапив під владу Чалми-бека! Бо відчуваю — намагається він знову мене підкорити собі.

Тут Данько зі страхом помітив, що в очах грифона з’явився зловісний відблиск. Хлопець швидко кивнув головою, дістав Печать і почав згадувати чарівний знак. Побачивши Печать Зберігачів, грифон стиха загарчав, м’язи його напружилися, немов він хотів стрибнути на хлопця, але стримався з останніх сил і, запинаючись, прохрипів:

— Швидше, швидше…

Данько завмер на хвилину і, нарешті згадавши, швидко накреслив перед грифоном знак. Тілом грифона прокотилася срібляста тепла хвиля, він покрутив головою і промовив з полегшенням:

— Ну, дякую, друже. Тепер наді мною його влади ніколи не буде. Піду я, перечекаю десь в улоговині, а ти вже вирушай, бо як тут тебе зі мною побачать, то клопоту не оберешся. Що й казати, народ зараз пішов забобонний, не те, що колись!

— Прощавай, братчику, — лагідно сказав Данько, відчувши, що йому зовсім не хочеться прощатися зі своїм новим крилатим другом.

— І ти прощавай, друже. Будеш у Рипейських горах, знай, що в тебе там друзі є. Сподіваюся, ми з тобою за розмовами проведемо ще багато часу.

За цими словами грифон прощально махнув крилом і зник між густими деревами. Данько помахав йому рукою й побрів туди, де між високих буків виднівся широкий шлях.

Частина IIІ

Стріли над степом

Глава 1. Алхімік Зенон

Данько вибрався на шлях, сів на узбіччі й замислився, згадуючи наказ свого батька. По-перше, йому треба було дістатися до міста і знайти там алхіміка Зенона, по-друге, відшукати загадкового мольфара Ореста, який може його випробовувати, і по-третє, охороняти від злих сил Печать Зберігачів.

Здалеку почулося рипіння коліс. Через декілька хвилин Данько побачив звичайний селянський віз, запряжений конем, який, не поспішаючи, ступав курною дорогою, понуро опустивши голову. Конем правив приземкуватий селянин, який посапував довгою глиняною люлькою. Віз був доверху завантажений глечиками, на яких тьмяно блищала ранкова роса.

— Добридень вам, — підвівся й поштиво привітав селянина Данько.

— І тобі добридень, малий, — флегматично відповів селянин, не виймаючи люльку з рота.

— А ви далеко їдете? — спитав Данько, йдучи біля возу.

— Та на базар до Львова, — відповів селянин.

— А мене підвезете? — набрався нахабності Данько.

— Та ти мені всі глечики потовчеш, що я тоді продавати буду? — не поспішаючи, відповів селянин, підганяючи коня, який, втім, не звернув на це жодної уваги.