Читать «Візит доктора Фройда» онлайн - страница 67

Тут вона виразно глянула на нього.

— Кажете, останній замовляв напередодні?

— Атож.

— Знову мундир?

— Знову.

— А який?

— Послухайте, добродію. Я ж ото вам не присягала розповідати все щиро, як на сповіді, — зауважила Клара, покосившись на директора.

Комісар узяв її під лікоть і відвів трохи вбік.

— Кларо, — промовив Вістович упівголоса, тицяючи їй згорнуту купюру, — мені важливо це знати. Який третій мундир замовив цей чоловік?

— Поштаря, — коротко відповіла жінка, блискавично вхопивши гроші.

— А як звати вашого фехтмейстера?

В руках поліцейського з'явилася нова купюра.

— Він просив не називати його імені нікому.

— Я мовчатиму.

— Послухайте...

— Ось іще стільки ж.

— Гаразд. Його ім'я Франц Гольм.

— Чудово, дякую.

Комісар залишив її і підійшов до директора.

— Що ви знаєте про цього фехтмейстера? — запитав він у нього.

— Нічого. Гадки не маю, хто це. Фехтмейстерів наймають режисери, а не директор, — роздратовано відповів той.

— От паскудство! — вигукнув Вістович, відчуваючи, що з рук вислизає чудова зачіпка. — Костюмер знає більше за директора! Що за чортівня?!

— В усіх театрах найбільше про все і про всіх знають костюмери... — пробурмотіла Клара, але Вістович вже її не чув.

Він кинувся до будинку доктора Фройда і понад усе хотів опинитися там в одну мить. Проте відстань виявилась надміру довгою. Він застав доктора за чаєм.

— Що в біса сталося, комісаре? — здивувався той, побачивши перед собою захеканого поліцейського.

— Чи було у тому списку віденських пацієнтів ім'я Франца Гольма? — видихнув комісар, відчуваючи, що в очах його починає темніти.

Фройд майже без вагання дав ствердну відповідь.

— Здається, я навіть підкреслив його, — додав він.

— От ми й маємо справжнє ім'я Упиря, — мовив комісар.

Голос його раптом став здавленим. В грудях шалено запекло, і Вістович важко осунувся на підлогу. Як зіскочив з місця доктор і підбіг до нього, комісар уже не бачив.

Коли він прийшов до тями, то зауважив, що лежить на зручній софі, а в кімнаті панують сутінки. В ніздрі вдарив сильний запах тютюнового диму.

— Вітаю з пробудженням, пане комісаре, — почув він голос доктора Фройда, і постать того виросла над його софою.

Вістович мусив примружити очі, щоб сфокусувати зір на обличчі доктора. Він, як завжди, тримав у руках сигару і час від часу підносив її до рота.

— Серце у вас нікудишнє, комісаре, — знову озвався Фройд. — Либонь, траплялося таке й раніше.

Вістович пригадав, що подібне з ним якось сталося два роки тому в Кракові, однак змовчав і поволі почав підводитись. На руці він помітив сліди від ін'єкційної голки.

— Я зробив вам укол, — пояснив доктор, — це було необхідно.

— Скільки минуло часу? — запитав комісар.

— Доба.

— Чорт забирай...

— Могло минути значно більше часу, пане комісаре, — промовив Фройд.

— Річ не в тім, — встаючи на ноги, сказав поліцейський. — От-от має статися наступне вбивство...

— Чому ви так вирішили? Можливо, Упир на деякий час усе ж заспокоїться, — припустив доктор.

— Навряд, і в мене досить підстав так говорити... До речі, ви знайшли цього Франца Гольма в списку пацієнтів Тофіля? — перепитав Вістович.