Читать «Візит доктора Фройда» онлайн - страница 63
Богдан Вікторович Коломійчук
— Ich habe Angst, ich habe Angst...
Врешті парк закінчився, і почалася брукована вулиця. Бігти стало трохи легше, але й кроки за спиною почулися ближче. І я побачив перед собою білий будинок, і мені видалось, що там моє спасіння. Переметнувшись через огорожу, я підбіг до дверей і щосили почав гамселити в них кулаком, благаючи мене впустити. Втім, двері виявились незамкненими, і я увірвався у просторий передпокій, завбачливо замкнувши їх за собою. З передпокою я потрапив у вітальню, але від того, що там побачив, з горла вирвався несамовитий крик. Мій переслідувач якимось чином опинився тут раніше, але тепер йому було вже не до мене. З тваринним риком цей негідник розривав одяг на якійсь бідолашній жінці, а коли вона була вже зовсім оголеною, заходився щосили її лупцювати, аж доки та не зомліла. Все нутро моє поривалося вперед, щоб захистити бідолаху, проте холодний липкий страх скував мої рухи, і я не міг й кроку ступити. Між тим, не даючи їй прийти до тями, цей мерзотник заходився ґвалтувати свою жертву, поволі й неквапно, насолоджуючись кожним своїм бридким рухом. Він робив це нескінченно довго. Все відбувалося в мене на очах, і я ладен був померти від сорому й безсилля. Врешті, цей звір востаннє загарчав і, затремтівши, відірвався від своєї жертви. Та найстрашніше було попереду: в його руках зблиснув велетенський ніж, і він замахнувся ним на свою зґвалтовану жертву, проте безжальні й смертельні удари я відчув на собі... Він убивав мене, як і кожної ночі.
На цьому сон обірвався. Я розплющив очі. Був ще один холодний ранок...»
Дочитавши, Вістович не втримався і замовив випивку. Як виявилось, таке читати непросто було навіть бувалому комісару поліції. Ще один запис Німанд зробив уже в Лемберзі. Вбивця переслідував його тепер уздовж якогось сирого підземелля, а під ногами текла смердюча вода і сновигали щури. Коли втікачеві забракло сили, він ухопився руками за стіну, проте вона виявилась сирою і слизькою. Долоні безпомічно ковзнули по ній, і Німанд упав на долівку, де щури миттю накинулись на нього і почали несамовито терзати. Ці тварюки були величезні, як пси. І розривали його плоть із псячим завзяттям...
Кельнер приніс випивку, і комісар одразу перехилив цілу склянку. Здогадливий офіціант миттю замінив її на повну.
Лише один запис в щоденнику Німанда не стосувався його снів і вбивства. В цьому записі йшлося якраз про протилежні речі:
«Вкотре згадую свій візит до доктора Фройда у Відні і його пораду... Перш ніж знайти пана Фройда тут, у цьому місті, я таки нею скористався. Він радив мені вгамувати первісні бажання, які прориваються у свідомість звідкілясь із нашого нутра. За переконанням доктора, мені бракує відчуття володіння жінкою і сексуального задоволення. Звідси й моя проблема з нічними кошмарами, в яких мене вбивають... А насправді, за його словами, мені бракує контактів з жіночою статтю. Гостро бракує... Тут слово «гостро» надзвичайно доречне, бо в моїх кошмарах мене вбивають саме ножем.
Що ж, певну рацію доктор Фройд таки мав. Принаймні одну ніч після
Зрештою, якщо переді мною мій щоденник, то я маю цілковите право описати
Отож, мою львівську коханку звали Розою. Вона була єврейкою, втім неохоче говорила про своє походження. Мовляв, через надто розкуту поведінку єврейські старійшини та й власні батьки від неї відцуралися. Роза, однак, не була повією, а наймалася прибирати помешкання, шити або готувати обіди всюди, де цього потребували. Час від часу, коли з роботою було геть скрутно, дівчина прямувала до кав'ярні, де підсідала до якогось пристойного на вигляд чоловіка і розпитувала про життя. Той, якщо був не від того, аби поговорити, замовляв їй вечерю і навіть давав із собою грошей. Часто на цьому й закінчувалось, але якщо чоловік потребував більшого, то що ж... Доводилося йти з ним і до ліжка.
Мені вона запропонувала це сама. Я незчувся, як ми вже були в моєму львівському помешканні, і я тримав її гаряче оголене тіло у своїх обіймах. Спіймавши погляд Рози, зрозумів, що очі її питають в мене, чого я хочу. Або ж намагаються вгадати мої бажання. І таки вгадали... Її нетерплячі пальчики торкнулися мене там, де зазвичай не торкаються жінки, вважаючи це непристойним. Потім зарухалися в повільному ритмі, ледь тримаючи мою затверділу плоть. А ці її очі, в яких почали з'являтися грайливі бісики, все дивилися на мене, слідкуючи за тим, чи подобається мені ця гра. І вона подобалась... Вона довела мене до блаженства, а потім захотіла отримати його сама і все розпочала знову. Врешті, я, не тямлячись від щастя, застогнав удруге, цього разу міцно притиснувшись до неї, а вона слухала мій стогін, притуливши мою голову до своїх розкішних персів...
І ось тепер, два дні по тому, я млію від спогадів про неї. Я досі відчуваю дотик її рук, мовби від нашої зустрічі минуло не більше години...
Вранці Роза одяглася і мовчки вийшла, навіть не попрощавшись. Не зважаючи на мене і мої слова, наче я був невидимим і німим. Якби ж я міг зустріти її вдруге, то вже б не відпустив. Ця шалениця стала моїм спасінням на добу. А мені хотілося спасіння на все життя...»