Читать «Візит доктора Фройда» онлайн - страница 10

Біля дверей праворуч вона зупинилась і обережно постукала. Приглушений чоловічий голос зсередини запросив увійти.

Якуб опинився у просторому кабінеті, в якому затишно громадились книжкові шафи і чималий письмовий стіл, встелений паперами. Доктор Фройд, худорлявий, середнього зросту чоловік, стояв біля вікна, напівобернувшись до гостя. Здавалось, його щойно відірвали від важливої справи, і на обличчі доктора читалося легке невдоволення. Густі брови були злегка насуплені, а з-під них лився прохолодний, проте уважний погляд. Пан Фройд носив акуратно підстрижену бороду, дещо рудувату біля рота, яка буває у затятих курців. В його правій руці справді диміла сигара, а лівою він запаковував щось у невеликий дорожній саквояж.

— Пан Якуб Німанд, — представила гостя служниця.

— Ви запізнились, пане Німанде, — промовив Фройд на подив рівним і навіть приємним голосом.

— Прошу вибачення, пане докторе... — відповів той.

За цей час служниця ледве чутно вийшла за двері, і вони залишилися вдвох.

— Не вибачайтесь, — сказав Фройд, — просто спробуйте вкластися в той час, що у вас залишився. А саме: в десять хвилин...

Попри слова, в інтонації доктора не відчувалось роздратування, а за хвилину зникло й невдоволення з обличчя. Могло здатися, що перед ним насправді давній друг, який просто спізнився на двадцять хвилин, а не чоловік, якого він бачить уперше.

— Сідайте, — запросив Фройд.

Німанд подякував і сів у великий зручний фотель.

— Що ж, я готовий вас слухати, — знову промовив доктор.

— Я гадав, що доктор Когер попередньо ознайомив вас із моєю ситуацією, — тихо сказав пацієнт, відчуваючи, що говорити йому надзвичайно важко.

— Доктор Когер — це доктор Когер, — спокійно зауважив Фройд, відриваючи сигару від рота. — Насамперед я хотів би почути вас.

Німанд глибоко вдихнув повітря. Що ж, доведеться повторити все ще раз.

— Усе це досить лавно... пробачте, досить давно зі мною...

— Як ви чудово обмовились, — посміхнувся доктор.

— У мене пересохло в горлі, — виправдався Німанд і виразно глянув на графин з водою.

Перехопивши його погляд, психіатр наповнив склянку і поставив її перед Якубом.

— Насправді ви хотіли сказати: «Все це лайно», — незворушно пояснив Фройд, — але свідомість нагадала вам про виховання.

— Пробачте.

— Дурниці, продовжуйте.

— Ледь не щоночі мені сниться, що мене вбивають. Все приблизно за одним сценарієм: я гостро відчуваю чиюсь присутність, потім хтось іде слідом, далі несамовитий страх і передчуття близької смерті...

Якуб знову припав до склянки.

— Останнього разу я навіть упізнав місце, де мене вбивали... — додав він після жадібного ковтка.

— Ви були там? — запитав Фройд.