Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 31

Тим часом василіск оглянув долину, по-котячому поводив туди-сюди роздвоєним кінчиком хвоста, відтак опустив свою велику півнячу голову до землі і почав нюшити та стиха рикати низьким нутряним голосом. Пенелопа від жаху аж завмерла. Єдиноріг теж почув цей звук, але, видно, так втомився, що не міг бігти далі, тільки впав на землю і прищулив вуха, а очі його наполохано розширились. І тут василіск, вочевидь, нанюшив слід, бо звитяжно кукурікнув, аж кров похолола в жилах, а потім чимдуж побіг.

Пенелопа опинилася в дуже скрутному становищі. Вона щиро хотіла допомогти маленькому єдинорогові, але знала, що кожен її крок, найменший рух може привернути увагу василіска та стати фатальним і для маленького єдинорога, і для неї самої. Проте дівчинка все-таки обмірковувала план — хоч і небезпечний, зате надійний. Вона помітила, що василіск виявився не дуже вправним слідопитом — кілька разів зовсім губив слід і блукав по колу, стиха квокчучи. Значить, якби їй вдалося перебити запах єдинорога, василіск міг би остаточно загубити його слід. Але був лише один спосіб це зробити: перебити запах єдинорога своїм власним. Вона розуміла, що план дуже ризикований, і якщо він провалиться, то розлючений василіск може спалити їх обох. Але Пенелопа знала і те, що якщо довго думати про це — і про ризик теж, — то відвага може її покинути, тому дівчинка підхопилася з місця, зигзагами побігла поміж кущів туди, де лежав єдиноріг, і взяла його на руки. Малий, мабуть, подумав, що на нього знову хтось напав, ще якийсь василіск, перелякано стиха заіржав і заходився буцати її рогом та брикатися.

— Перестань битися, дурнику, — прошепотіла Пенелопа. — Перестань, заспокойся. Я твій друг. Я хочу тобі допомогти.

При слові «друг» єдиноріг перестав битись і тихо ліг у неї на руках, лише зиркаючи великими і наляканими темно-синіми, як фіалки, очима.

— Друг? — тихо перепитав він. — Друг?

— Так, — шепнула Пенелопа. — Лежи тихенько, я спробую тебе врятувати.

Єдиноріг був маленький, як фокстер’єр, але, як на зло, досить важкий, і Пенелопа швидко це відчула. Вона задкувала схилом, перебігаючи від куща до куща тільки тоді, коли василіск нахиляв голову і принюхувався, бо побоювалась, що в нього може виявитися гострий зір. Захекана, вона дісталася до вершини й вирішила переконатись, чи спрацював її план. Дівчинка боялась навіть подумати, що станеться, якщо василіск піде по її слідах. Василіск саме підходив до того місця, де Пенелопа взяла на руки єдинорога, і тепер вона стежила за ним, тамуючи подих. Василіск опустив дзьоб до землі, обнюхуючи все довкола, аж зненацька став дибки і перелякано заревів. Його очі заплющилися, він несподівано сильно чхнув. Полум’я і дим вирвалися з його ніздрів і випалили велику чорну пляму на пурпуровій траві. Він чхав нестримно, знову й знову, і за кожним разом спалював траву або кущі. На превеликий подив Пенелопи, він ніяк не міг зупинитись і поводився так, наче в нього стався страшний напад алергії. Нарешті з його очей потекли сльози, і він, голосно чхаючи, повернувся і кинувся геть, залишаючи за собою випалену траву й обгорілі кущі.