Читать «Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність» онлайн - страница 26

144. Тому безперервне тримання під вартою у конкретному випадку може бути виправдане тільки за наявності дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинності, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до особистої свободи відповідно до статті 5 Конвенції.

145. Відповідальність за те, щоб у кожному конкретному випадку тривалість попереднього ув’язнення обвинуваченого не перевищувала розумний строк, лягає у першу чергу на національні судові органи,. З цією метою вони повинні, з огляду на принцип презумпції невинності, вивчити всі факти, що свідчать на користь або проти існування необхідності захисту суспільних інтересів, яка б виправдовувала відступ від принципу поваги до особистої свободи за статтею 5. Ці міркування повинні фігурувати у рішеннях, винесених за клопотаннями про звільнення. Суд повинен встановити факт наявності чи відсутності порушення статті 5§3, головним чином, на основі причин, вказаних у цих рішеннях, і встановлених фактів, описаних заявником в його скаргах.

146. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов’язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо. і Суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», Суд має також з’ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи”.

147. Таким чином, національні суди зобов'язані переглядати правомірність попереднього ув’язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Принаймні, на початковому етапі існування обґрунтованої підозри може виправдати тримання під вартою, але настає момент, коли цього вже не достатньо. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінене абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному конкретному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосовних до кожної справи ( (Маккей проти Сполученого Королівства) [ВП], §§ 41-45; (Биков проти Росії) [ВП], §§ 61-64; (Ідалов проти Росії) [ВП], §§ 139141; див. також (Лабіта проти Італії) [ВП], §§ 152-153; та (Кудла проти Польщі) [ВП], §§ 110-111).

148. Аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» ( (Бойченко проти Молдови) § 142; (Худойоров проти Росії), § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою ( (Алексанян проти Россії), § 179).

149. Квазі-автоматичне продовження утримання під вартою суперечить гарантіям, викладеним у статті 5 § 3 ( (Тейс проти Румунії), § 40).