Читать «Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність» онлайн - страница 10

Б. Позбавлення волі за невиконання судового рішення або юридичного обов’язку

Стаття 5 § 1 (b)

«законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;»

1) Невиконання судового рішення

46. Формулювання першої частини статті 5 § 1 (б) передбачає, що заарештована або затримана особа мала можливість виконати припис суду та не зробила цього ( (Бейере проти Латвії), § 49).

47. Жодну особу не може бути притягнуто до відповідальності за невиконання судового припису, якщо її не було повідомлено про нього (там само, § 50).

48. Національні органи влади повинні встановити справедливу рівновагу між важливістю забезпечення дотримання законного припису суду в демократичному суспільстві та необхідністю поважати право на свободу. Слід враховувати такі фактори як мета припису, можливість його виконання, та строк тримання під вартою. Питання про пропорційність набуває особливого значення в загальній системі обставин ( (Гатт проти Мальти), § 40).

49. Конвенційні інститути мають практику застосування першої частини статті 5 § 1 (б) в справах, що стосуються, наприклад, несплати судового штрафу (див. (Ейрі проти Ірландії), рішення Комісії), відмови у проходженні медичного обстеження, пов'язаного зі станом психічного здоров'я ( (Х проти ФРН), рішення Комісії від 10 грудня 1975 року), або відмови у здачі аналізу крові за розпорядженням суду ( (Х. проти Австрії), рішення Комісії), порушення обмежень стосовно місця проживання ( (Фреда проти Італії), рішення Комісії), невиконання рішення про передачу дітей одному з батьків ( (Параді проти Німеччини) (ріш.)), невиконання розпоряджень, що мають обов’язкову силу ( (Стіл та інші проти Сполученого Королівства)), порушення умов звільнення під заставу ( (Гатт проти Мальти), див. вище) і поміщення в психіатричну лікарню ( (Бейере проти Латвії), згадане вище, де рішення про утримання під вартою було визначено, як таке що «не є законним приписом суду»).