Читать «Миротворець» онлайн - страница 46

Сидячи у своєму будиночку, позбавленому слідів сімейного затишку, курячи соту за день сигарету, він пригадав сонет Джона Донна, який зворушив його в юності:

Триликий Боже, в серце моє бий, Жени із нього заздрість, злобу, страх; Щоб встати зміг — зітри мене у прах, Спали, розвій, втопи, в сльозах омий! Я мов фортеця, яку ворог злий В облогу взяв, — у захисних рядах Відчай і зрада — й неминучий крах: Зайняв її вже гарнізон чужий. Тебе люблю я і любив завжди, Та в спілці я із ворогом Твоїм; Зруйнуй її та розлучи із ним, Утіх позбав, в темницю посади! Щоб вільним буть — рабом стаю з мольбою, Й щоб цноту мать — ґвалтований Тобою!

«Все, що ти робиш, виконуй, як жертвопринесення Мені» — пригадав він слова з «Ґіти». Це тримало його. Три слова, які важили для нього — обов’язок, доля, віра. Все, про що він міг молити Бога — це лише те, аби Він прийняв його діяння як офіру, тому що, точно так, як із Джин, — не йти він не міг. І в цьому була його доля. Особлива, суха, мозолиста пристрасть тягнула його вперед. І коли місяць тому він дізнався, що гітлерівська Німеччина капітулювала, то відчув, як Господь знову звертається до нього — наче випробовує його. Чи готовий він іти справді до кінця, чи готовий він пізнати Його, глянути Йому в Його сяюче обличчя? Чи готовий він вірити? Триликий Боже…

А може, думав іноді він, справжній Господь — це людина, яка творить, підтримує і знищує цей світ? Зрештою, хто ще, як не людина, несе відповідальність за все, що відбувається на планеті? Можливо, в такий метафоричний спосіб люди самі собі дають послання, прикриваючись Богом для більшої вірогідності?

Й одразу, після таких думок, що їх можна було порівняти з бігом крізь зарості тернів, він відчував розкаяння. Він знав, що завтра його чекатиме ще один день терпінь, ще один день зменшення своєї присутності в цьому світі, коли він утягне себе ще більше всередину — він скаже на одну незважену фразу менше, зробить на один некерований жест менше, аби не дати вирватися цьому вогнедишному драконові, цьому звірові, осідланому дівою, на волю. Він міг би тільки мріяти, аби колись та й розповісти генералові Фаррелу справжні причини, чому він назвав бомбу «Трійцею» і чим для нього виявився той вірш Джона Донна багато років по тому, як минула його невинність дитинства.

— П’ять хвилин, — промовив у мікрофон Еллісон, і слова Еллісона повернули його до дійсності. Доктор Бейнбрідж зайняв своє місце біля детонатора. Після запуску бомби буде ще 45 секунд на те, аби скасувати команду. Доктор Кістяковський, склавши руки за спиною, розгойдувався на пальцях ніг. Ще один науковець стояв біля панелі екстреного вимкнення детонатора на випадок, якщо надійде така команда. Метеоролог напружено дивився у вікно, схрестивши руки на грудях. Решта людей відчули сягання напруженням якоїсь крайньої позначки і припинили всі розмови. У командному центрі повисла тиша.