Читать «Відьмак. Сезон гроз» онлайн - страница 186

— Але… — Вона відчула раптове полегшення, а слова полилися з неї річкою — Але я хотіла б знати… Знати більше. Про Йеннефер. Про Цірі. Про те, як насправді скінчилася тамта історія. Я читала… Я знаю легенду. Знаю все. Про відьмаків. Про Каер Морен. Знаю навіть назви всіх відьмацьких Знаків! Прошу, скажи мені…

— Тут ми попрощаємося! — перервав він її лагідно. — Перед тобою шлях до свого призначення. Переді мною— шлях зовсім інший. Що ж стосується Знаків… Є такий, якого ти не знаєш. Він має назву Сомне. Глянь на мою руку.

Вона глянула.

—Ілюзія, — почула ще звідкись, дуже здалеку. — Усе— ілюзія.

— Гей, дівчино! Не спи, бо обікрадуть тебе!

Вона підвела голову. Протерла очі. І скочила із землі.

— Я заснула? Спала?

— Ще й як! — засміялася жінка, яка сиділа на козлах. — Як камінь! Як убита! Я два рази тобі кричала, а ти нічого. Уже хотіла я з воза злазити… Ти сама? Що ти так розглядаєшся? Когось видивляєшся?

— Людину… з білим волоссям… Була тут… а може… Сама я вже не знаю…

— Нікого я тута не бачила, — відповіла жінка. З-за її спини, з-за завіси, визирали голівки двох дітей.

— Бачу, ти в дорозі.— Жінка вказала на вузлик та костурок Німуе. — Я до Доріана їду. Як хочеш, то підвезу. Якщо й тобі в той бік.

— Дякую. — Німуе видряпалася на козли. — Дякую стократне.

— Вйо! — Жінка тріпнула віжками. — Тоді поїхали! Вдобніше ж їхати, аніж пішки човгати, вірно? Йой, ото ти повинна була зморитися, що сончик тебе подолав так, аби при самій дорозі лягти. Спала ти, кажу ж…

— Як камінь, — зітхнула Німуе. — Знаю. Заморилася та заснула. А до того мала…

— Ну? Що ти мала?

Вона озирнулася. Позаду був чорний ліс. Попереду— дорога серед рядів верб. Дорога до призначення.

«Оповістка триває,— подумала вона. — Історія не закінчується ніколи».

— Я мала дивний сон.

Коментарі

…новопризначений гмінний жупан— жупаном у правовій системі давньої Польщі називався королівський чиновник, який мав повноту адміністративної влади на рівні окремих територіальних одиниць; гміною ж в адміністративному поділі Польщі зветься найменша територіальна одиниця (походить від нім. Gemeinde— «спільнота», «громада»).

…фреска, що зображувала вітрильник серед хвиль, тритонів, гіпокампів— тритонами, згідно з античною (а потім— і середньовічною та ренесансною традицією), називалися морські істоти, яких зображали з риб’ячим хвостом (або й двома) замість ніг, із мушлею, у яку вони сурмлять, викликаючи на морі бурі або стишуючи їх; гіпокампом же у давніх греків називався морський кінь із риб’ячим хвостом (а інколи— з риб’ячим хвостом замість задньої пари ніг); згідно з переказами, саме гіпокампів запряжено в колісниці морських богів, зокрема й Посейдона.

Повісив мечі на вішак поряд з іншими мечами, шаблями, кордами й кортеласами— серед досить відомої читачеві зброї автор згадує корди— бойові ножі з широким лезом та односторонньою заточкою (зокрема, від тієї назви походить слово «кортик») — та кортеласи (або інколи «корделанси», назву яких виводять від «великий ніж, корд») — короткі масивні шаблі, які часто застосовували під час абордажних боїв на морі.