Читать «Відьмак. Сезон гроз» онлайн - страница 12

— Якщо любиш рибу, — біля столу невідомо коли і як з’явився Феб Равенга, — то я щиро рекомендую тюрбо. З уранішнього улову, зрозуміло. Гордість нашого шеф-кухаря.

— Тоді тюрбо в чорнилах. — Відьмак ледь переборов у собі ірраціональне бажання замовити заразом кілька страв, усвідомлюючи, що це було б проявом поганого смаку. — Дякую за пораду. Уже став я відчувати муки вибору.

— Яке вино, — запитав метр, — добрий пан бажає?

— Прошу обрати щось відповідне. Я погано розуміюся на винах.

— Мало хто це визнає,— усміхнувся Феб Равенга. — А геть небагато признаються. Не турбуйтеся, ми виберемо сорт і рік, пане відьмак. Не заважатиму, бажаю вам смачного.

Утім, побажанню тому не судилося збутися. Ґеральт також не мав нагоди упевнитися, яке вино йому оберуть. Смак тюрбо в чорнилах каракатиці також мав того дня залишитися для нього загадкою.

Рудоволоса жінка раптом облишила ігри в потаємність, знайшла його поглядом. Усміхнулася. Він не міг позбутися враження, що злостиво. Відчув тремтіння.

— Відьмак, називаний Ґеральтом із Рівії?

Запитання поставив один із трьох одягнених у чорне мосьпанів, які тихцем підійшли до столу.

— Це я.

—Іменем закону тебе арештовано.

Якого присуду мені боятись?

Адже чиню я по закону.

В. Шекспір. Венеціанський купець

Розділ 3

Призначена Ґеральтові державна захисниця уникала дивитися йому в очі. Із завзятістю, гідною кращого зайняття, крутила теку з документами. Документів там було небагато. Точніше— два. Пані адвокат, певно, вчила їх напам’ять. Аби сяйнути захисною промовою, мав він сподівання. Але, як підозрював, було це марне сподівання.

— В арешті,— пані адвокат нарешті підвела погляд, — ти побив двох співкамерників. Мабуть, я повинна знати причину?

— Primo, я відкинув їхні сексуальні залицяння, а вони не хотіли розуміти, що «ні» значить «ні». Secundo, люблю бити людей. Tertio, це брехня. Вони самі покалічилися. Об стіни. Аби мене очорнити.

Говорив він повільно й байдуже. Після тижня, проведеного в тюрмі, було йому все одно.

Захисниця закрила теку. Аби відразу її відкрити. Після чого поправила майстерно зроблену перуку.

— Побиті,— зітхнула, — начебто скарги не подають. Тож зосередимося на інстигаторському звинуваченні. Трибунальський асесор звинуватить тебе в серйозному злочині, який підпадає під суворе покарання.

«А як інакше?»— подумав він, розглядаючи вроду пані адвоката. Замислився, скільки вона мала років, як потрапила до школи чародійок. І в якому віці школу ту покинула.

Обидва функціонуючі чародійські університети, — чоловічий у Бан Арді та жіночий в Аретузі, на острові Танедд, — окрім випускників та випускниць, продукували й відходи. Попри густе сито вступних іспитів, що в цілому дозволяли відрізати та відкинути безнадійні випадки, тільки під час перших семестрів по-справжньому відбувалася селекція та проявлялися ті, які зуміли замаскуватися. Ті, для кого мислення виявлялося досвідом прикрим і страшним. Затаєні дурні, лінивці й ментальні соні обох статей, яким не було чого робити в школах магії. Проблема полягала в тому, що зазвичай були то нащадки осіб заможних або таких, що з інших причин вважалися корисними. Після того, як їх викидали з університету, треба було щось із тією проблемною молоддю робити. З хлопцями, виставленими з Бан Арду, проблем не було: потрапляли в дипломатію, чекали на них армія, флот та поліція, найтупішим залишалася політика. Магічні відходи в образі чарівної статі пристосувати до економіки було важче лише на перший погляд. Хоча й відсторонені від навчання, ті панянки встигли переступити пороги чародійського університету та скуштувати трохи магії. А вплив чародійок на володарів та всі сфери політичного й економічного життя був надто великим, аби панянок залишати в халепі. Витягували їх із тих проблем. Потрапляли вони до сфери справедливості. Ставали юристками.