Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 48

Як бачимо, Андрій Боголюбський намагався руками своїх численних васалів знищити і політичну силу Києва, і його матеріальні та людські ресурси. Таким чином, він жадав перебрати до своїх рук першість серед усіх східнослов’янських князівств.

Характерно, що у внутрішній політиці князь Андрій особливу увагу приділяв утвердженню власного самодержавства. У його землі не було ні віча, ні ремісничих чи купецьких об’єднань на зразок братчин. Ростово–Суздальська земля, яка утверджувалась як держава на терені колишніх київських володінь, розвивалась в іншій політичній площині. Тут переважала необмежена самодержавна влада князя, яка межувала зі свавіллям.

За брата Андрія Боголюбського, Всеволода Велике Гніздо, основна увага у зовнішній політиці уже спрямовується не на захід, а на схід. Це було завоювання Волзько–Камського регіону з його торговими шляхами до багатих східних держав, це й боротьба з волзькою Булгарією чи утвердження в землях сусідньої Новгородщини. З часу Всеволода вплив суздальських князів у Новгородській землі починає зростати. Монголо–татарська навала спрямувала зовнішню політику цього князівства на схід. Особливо яскраво це проявилося при князюванні Олександра Ярославовича (Невського), онука Всеволодового.

Таким чином, північно–східний і південно–західний регіони колишньої Київської імперії Рюриковичів з кінця XII ст. повністю розмежовуються в своїй зовнішній орієнтації. Подніпровсько–Галицький регіон тягнеться до Заходу, Ростово–Суздальський (пізніше Володимиро–Суздальський) — повністю переключається на проблеми, якими живе Схід. Так починає свою історію ще одне державно–політичне утворення на східноєвропейському материку — Володимиро–Суздальське князівство. Тут формувалася своя самодержавно–монархічна політична система управління, своя культура, яка вперше починає не тільки виявляти суперництво з українською народністю, що уже формувалась у цей час, а й починає показувати, як зазначає М. Грушевський, свою силу. Ця традиція власної сили, зверхності над Києвом та над іншими підкореними територіями і народами згодом знайшла ідеологічне обґрунтування в теорії “третього Риму”. У пізніші часи ця держава — Володимиро–Суздальське, а згодом Московське князівство — стала основою великого Московського царства, що з початку XVІІІ ст. починає називатись Росією.