Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 42

Через те, коли 17 квітня 1113 р. раптово помер Святополк, у Києві вибухнуло величезне народне повстання. Запалала Жидівська слобода, боярські та купецькі двори. Бояри змушені були вдатись до запрошення нового князя. Таким князем, хто вже давно, ще до Святополка, претендував на княжий стіл, був син Всеволода Ярославича, онук Ярослава Мудрого — князь Володимир, прозваний Мономахом. Саме він за князювання бездарного Святополка вміло обороняв Київську державу від половецьких орд. Саме цей освічений князь, князь–письменник, доклав багато зусиль, щоб за Святополка пригасити міжусобні князівські чвари. Володимира Мономаха боялися київські бояри та опиралися його бажанню посісти київський стіл по смерті його батька Всеволода.

Тепер же, перелякані вибухом народної розправи, ці бояри запросили Володимира Мономаха на князювання (1113–1125).

Під час повстання 17 квітня 1113 р. новий київський князь Володимир Мономах змушений був видати “Статут” (доданий згодом до “Руської Правди”), який мав полегшити становище міських низів і знедолених холопів та закупів, принижених і задушених лихварями та феодалами.

З іменем цього князя пов’язаний нетривалий період єдності Київської держави. Володимир Мономах став організатором активної боротьби проти половецької навали. Практично він приборкав половецьких ханів, відтіснивши їхні орди до Причорномор’я і Приазов’я. І слава про ці великі перемоги пішла “… до всіх країв далеких… до греків, і угрів, і ляхів, і чехів, допоки й до Риму не прийшла…” — з гордістю розповідає літописець. Його ім’ям половчанки лякали дітей. У той же час він поклав початок політиці шлюбного родичання з половецькими ханами, що призвело до широкої участі половецької верхівки в князівських чварах. Деякі історики повідомляють, що сам він був одружений удруге з половчанкою куманського племені; свого наймолодшого сина — Юрія — одружив з донькою половецького хана Аєпи (це був той самий Юрій Долгорукий, який згодом з ординською захланністю обдирав Київ і київський люд).

Володимир Мономах мав велику армію, з допомогою якої підпорядкував Києву ряд князівств, що відпали від нього. Так, із великою жорстокістю була приєднана Турово–Пінська волость, він забрав Мінську волость, відібрав у Святополкового сина Ярослава його спадщину — Волинь, розгромив коаліцію військ із чехів, угорців, поляків, яку організував Ярослав Святополчич, що й сам загинув під час цієї боротьби. В руках Володимира Мономаха зібралась майже вся територія країни Русі і її колишніх володінь. До того ж він розширив свої надбання й на північно–східних кордонах київської імперії Рюриковичів: посадив князем у Ростово–Суздальську землю, яка була населена муромою, вессю, мерею, свого найменшого сина — Юрія. Це був перший князь, який залишився жити в цих володіннях і який почав розбудовувати цю землю. Як повідомляв В. Татищев, Юрій “почав будувати в області своїй… многі гради, з тими ж іменами, як у Русі суть, бажаючи тим утолити печаль свою, що позбувся великого княжіння Руського”.