Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 303

У цих умовах партійне керівництво СРСР оголосило знову про божевільний план завершення в нашій країні будівництва соціалізму і поступового переходу до комунізму. І все почалося спочатку.

Сталін і його оточення відкинули запропоновану Заходом допомогу під назвою “план Маршалла”, яку прийняли всі європейські країни і завдяки якій вони спромоглися швидко відродити економіку. Партійне керівництво СРСР знову почало орієнтуватись на власні сили і на збільшення валової продукції. Повертати евакуйовані підприємства було визнано недоцільним — тож в Україні розпочалося нове будівництво. Повоєнний план відбудови й розвитку народного господарства (звісно, на старих технологічних засадах) було виконано за 4 роки і 3 місяці. Відбудовували без застосування механізації і нових технологій, на голому ентузіазмі, що згодом дало негативні економічні наслідки.

У сільському господарстві становище було ще гіршим: 80 % працівників становили літні жінки. Ніякої техніки не було — орали часом коровами, а то й самі люди запрягались у плуга. Через відсутність паспортів ніхто не міг виїхати з села. Оплати трудодня мізерна: 50–100 г зерна, а то й зовсім нічого; пенсій колгоспники не мали. За рахунок колгоспів відбудовували МТС, відновлювали дороги, школи тощо. Із сільського господарства викачувалися кошти через спеціальну цінову систему, за якої промислову продукцію продавали дорожче, аніж сільськогосподарську, закупівельні ціни були символічними. З 1947 р. колгоспам було дозволено закуповувати на сівбу зерно за втричі вищими цінами від тих, за якими колгоспи продавали на заготівлю державі.

Селяни жили за рахунок присадибного господарства, але невдовзі їх обклали великими натуральними й грошовими податками, зокрема й на фруктові дерева, тому майже всі сади було вирубано. Через великі податки селяни почали вирізати худобу. А у вересні 1946 р. було прийнято рішення відібрати у селян так звані надлишки присадибних земельних ділянок, аби не дати можливості колгоспникам працювати на своїй землі, щоб вони працювали тільки у колгоспі. До того ж було прийняте спеціальне рішення про тих, хто нібито “злісно” ухилявся від колгоспної праці: загальними зборами приймалося рішення виселяти таких за межі України. А серед цієї категорії були і старі, і хворі, й каліки. За два роки було винесено 12 тис. таких вироків.

Сільське господарство потрапило в смугу різних адміністративних експериментів. Ще 1949–1950 рр. розпочалась кампанія щодо об’єднання дрібних колгоспів і сіл (“укрупнення”), потім спеціальною постановою було заборонено утворювати в колгоспах допоміжні підприємства чи майстерні; через таку заповзятливість чимало керівників було знято з роботи, а то й засуджено як кримінальних злочинців.