Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 22

Династичний шлюб, звичайно, зміцнив би союзницькі стосунки між Київською Руссю та Візантією, зробив би Візантійську імперію найближчим і добрим сусідом Київської держави. Княгиня домоглася успіху лише частково.

“Повість врем’яних літ” подає хибну дату поїздки княгині Ольги до Константинополя: 955 рік. Історики уточнили її — це був 957 рік. “Повість” повідомляє, що імператор Костянтин Багрянородний чомусь не одразу прийняв княгиню, змусив її чекати майже три місяці в пристоличній гавані Суд. Повідомляє також і про хрещення її в Константинополі. Візантійські ж джерела про це хрещення не пишуть нічого, проте інформують, що княгиня Ольга приїхала християнкою, при собі мала пресвітера Григорія. Припустити, що було друге хрещення княгині з рук Константинопольського патріарха та імператора Костянтина Багрянородного неправомірно, бо церква категорично забороняла подвійне хрещення. Залишається погодитись, що факт хрещення Ольги був придуманий літописцем, аби підняти престиж княгині.

Княгиня Ольга була дуже зацікавлена в династичному родичанні двох владних сімей. Проте переговори з імператором не увінчались успіхом. Щоправда, імператор Костянтин Багрянородний двічі приймав Ольгу в себе в палацах. Залишився детальний опис прийомів, опис подарунків, якими вони обмінялись. На той час візантійці запровадили закон, що забороняв шлюб дітям царського роду з володарями сусідніх держав, бо ті часто втручалися у внутрішні справи імперії. Тому княгині Ользі в її просьбі про шлюб сина й царівни було відмовлено.

Певно, що відбулись переговори княгині з візантійським патріархом — адже Ольга відвідала найголовнішу святиню столиці Софійський собор і залишила там коштовні подарунки. Ймовірно, в цих переговорах мова могла йти про встановлення в Києві автокефальної православної церкви, для чого міг би бути затвердженим тут архіпастирем її пресвітер Григорій, який прибув у складі посольства до Константинополя. Але подібні прагнення Ольги не могли зустріти в імперській церкві підтримки, адже церковна підлеглість використовувалась Візантією для встановлення свого впливу й підпорядкування собі політичного життя інших християнських країн. Для нашого літописця цей візит і переговори Ольги з патріархом був незрозумілий, тому він подає ці зустрічі з ієрархами то як нібито хрещення Ольги, то як сватання до неї одруженого імператора Костянтина Багрянородного. І те, й інше було неможливим за канонами християнства. До того ж княгиню Ольгу приймала сама імператриця Єлена. Оповіді літописця були спрямовані на те, щоб показати велику мудрість княгині та її розум, що викликало нібито захоплення навіть в імператора.

Літопис оповідає, що Ольга мирно попрощалася з візантійцями та пообіцяла візантійському володареві прислати не тільки шкури, мечі, меди й хутро, але навіть і воїнів, яких потребувала імперія для постійних воєн з арабами. Та коли прибула до Києва відповідна делегація від імператора з Царгорода, Ольга страшенно розгнівалась і сказала такі слова: “Нехай він у мене тепер стільки почекає (тих воїнів), скільки я чекала у Суді”. Стався повний розрив дипломатичних стосунків із Візантійською імперією. Візантія не згодилася дати Русі те, чого вона жадала. Княгиня ж відповіла тим самим: вона не допустила, аби свою країну перетворити на донора візантійських імперських потреб.