Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 181

Святоюрці–москвофіли провадили активну боротьбу з полонізацією краю, та водночас вони навертали своїх земляків до Російської імперії. Це викликало велике невдоволення молодшої частини греко–католицьких священиків, які знали, що вони не росіяни, а українці–русини, що вони є частиною великого українського народу.

У 60–х роках XIX ст. частина цієї молодшої генерації святоюрців відколюється від москвофільської партії та створює нову — народовську партію. Ця партія, натхнена творами Т. Шевченка та інших українських письменників, вважала, що вона мусить відроджувати власний народ, його мову, яка з такою енергійною силою проявлялась у творчості Т. Шевченка. Народовці орієнтувалися на Кобзаря та на інших видатних українців, які за центр своєї боротьби обирали народ. Ця молодь починає долучатись до великої східноукраїнської культури, їхніми кумирами стають І. Котляревський, П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович та ін. Це була література, що відзначалась високими науковими вартостями, європейськими ідеями, глибокою філософською думкою. Вона зробила своєрідний переворот у світогляді цілого покоління молоді українців–галичан. Народовці пропагують свої національні ідеї у створених ними періодичних виданнях, це були газети “Вечорниці”, “Мета”, “Русалка”, “Правда”, “Діло” та ін.

У 1862 р. у Львові за прикладом київської Громади група молодих галичан засновує свою першу нелегальну організацію — громаду. Такі громади утворюються серед учнівської молоді в Бережанах, Перемишлі, Станіславі, Самборі, Тернополі. їхня мета — ознайомлення з національною культурою, патріотичне виховання. З їх середовища вийшло чимало видатних діячів національного руху і культури: Володимир Навроцький, Остап Терлецький, брати Володимир та Олександр Барвінські, Осип Маковей і т. д.

У 1868 р. частина народовців на чолі з талановитим композитором Анатолієм Вахнянином засновує товариство “Просвіта”, яке згодом стало поширюватися по всій Україні і продовжувати справу українських громад.

У 1873 р. за допомогою полтавської та київської “Громади” у Львові була створена друкарня ім. Тараса Шевченка, що згодом перетворюється у Товариство ім. Т. Г. Шевченка. Йому судилося стати великим українським науковим центром у XIX — на початку XX ст. Фактично воно стало академією всіх наук, які розвивались на українських землях. Його діяльність продовжується й нині серед українців діаспори, а з 1990 р. — і на батьківщині.

Велике значення для піднесення національного, наукового та суспільного руху в Галичині мала діяльність Михайла Драгоманова. У швейцарській еміграції розгортає колосальну за розмірами, глибиною та енергією публіцистично–громадську діяльність. Він витворює з групи студентської молоді (І. Франко, М. Павлик, С. Данилович, І. Мандичевський та інші), яка об’єднувалась навколо москвофільського студентського журналу “Друг”, високоосвічених демократично настроєних патріотів України. Ці молоді люди називали себе радикалами, за порадами Драгоманова, намагалися вирватися з–під впливів і москвофільської, і народовської партії, проводити в літературі і в житті світські суспільні ідеї та ідеали, позбуватися галицько–москвофільського консерватизму і угодовщини.