Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 180

Політика польських кіл у Галичині зводилася до того, щоб повністю сполонізувати край. Намагаючись відплатити українцям за їхню підтримку уряду Габсбургів у часи революції 1848 р. — у часи “весни народів”, — польські адміністративні чини проводили в Галичині відверту антиукраїнську політику. Один із тогочасних польських лідерів говорив, що “не існує ніяких русинів, а лише Польща і Московщина”.

У цьому плані особливо відзначився галицький намісник граф Голуховський. Він передбачив низку заходів, що дискредитували українців у Відні, які були спрямовані на гальмування їхнього національного руху будь–якими способами і на прискорену їх полонізацію. Особливо це було помітно в галузі освіти. Після того, як у 1867 р. утворилась замість Австрійської Австро–Угорська імперія, Галичина була повністю віддана в управління полякам. Відтоді польська мова замінила німецьку в усіх установах, гімназіях, університеті.

Це призвело до того, що у 1914 р. в Галичині нараховувалось 96 польських і лише 6 українських гімназій. Польські культурні заклади отримували в 10 разів більшу фінансову підтримку, ніж українські. Українці були змушені битися за кожну українську школу, за кожну українську гімназію, за кожне українське слово. Це привело до консолідації українців. Активну роль відігравали в цій справі греко–католицькі священики. Але сили були нерівні; галицькі громадські діячі, здебільшого священики, шукали собі підмоги ззовні — і знайшли її в російському імперському уряді.

Саме в другій половині XIX ст. Росія почала активніше проводити політику підтримки різних слов’янських народів, які жили в Європі, і через них тиснути на західні країни. В Росії утворювались різні слов’янські комітети, через які йшла урядова російська підтримка слов’янам у європейських державах.

До цих слов’янофільських організацій повернула свої погляди і частина галицьких греко–католицьких діячів. Щоб дістати фінансову підтримку Росії, вони почали себе і свій народ називати не русинами, як це було раніше, а росіянами, далі заявили, що вони вже є частиною не великого українського, а великого російського народу. їх за це почали називати москвофілами. Та водночас вони добули за це офіційну й матеріальну підтримку російського уряду, стали видавати власну газету “Слово”. Через це їх ще називали словістами. Ці діячі згуртувалися навколо кафедрального собору Святого Юра, від чого пішла ще одна назва цих москвофілів–словістів — святоюрці. Вони мали численні видання в Галичині протягом другої половини XIX ст. Це видавництва і газети “Слово”, “Наука”, “Новий пролом”, “Галичина”; “Буковинська зоря”, “Свет” — на Буковині й Закарпатті та ряд ін., які видавали “язычием” — сумішшю греко–латино–церковно–слов’яно–польських слів, яку Драгоманов називав “дячківською тарабарщиною”.