Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 167

Не можна, твердив Драгоманов, однаково успішно управляти з Петербурга, на відстані 4 тис. миль від центру, Середньою Азією, Кавказом, Далеким Сходом, Прибалтикою, Україною. Драгоманов вважав, що при децентралізації Російської імперії, при федеративно–демократичному її влаштуванні всі народи в Росії, великі й малі знайдуть місце для політичного буття.

Ось чому Драгоманов був першим найвидатнішим, а може, й останнім справжнім федералістом у Росії. Він фактично продовжував нести естафету федералізму від декабристів “З’єднаних слов’ян” і від Кирило–Мефодіївського братства.

Драгоманов водночас намагався вплинути цими ідеями і на російських революціонерів, котрі в своїх політичних програмах не обіцяли ніяких автономій для народів Росії в майбутньому. А це призведе до того, твердив Драгоманов, що в майбутньому замість самодержавства монархів прийде до влади самодержавство парламенту або групи урядовців. І цей новий самодержець, говорив учений, буде на свій смак розпоряджатись долею всіх народів.

I як актуально гостро звучали ще тоді застереження Драгоманова, що ці нові централістичні доктрини російських соціалістів “… зовсім не розхитують ідей державно–централістичного самодержавства, а тільки переносять в інші руки. Можна було б подумати, що російські терористи бажають зберегти централізовану машину Російської імперії для того, щоб на другий день перевороту нею скористатись для своєї мети, як це бувало стільки разів з революціонерами в інших країнах. Але найгірше — це те, що не підірвана в теорії ця машина може прислужитись зовсім не революціонерам, більше чи менше соціалістам, а кому–небудь іншому, наприклад, консервативно–бюрократичній диктатурі”.

Нашій державі довелося, на жаль, переконатися у гіркій справедливості цих застережень Драгоманова. Диктаторський переворот И. Сталіна в 1929 р. став можливим тому, що була збережена і в теорії, і в практиці партії більшовиків система російського централістичного управління. Нею і скористалася група партчиновників для встановлення власної диктатури.

Драгоманов ще й таке писав про небезпеку збереження соціалістами ідеї централізованої держави: “Повсюди ми бачимо приклади політиків, котрі починали свою кар’єру радикальним напрямком і навіть барикадами і котрі ставали деспотами, рятуючи єдність держави, необхідної, як їм здавалось, для убезпечення свободи і прогресу від натиску сепаратизму, за їхньою думкою, символу реакції. Ми не бачимо причини, чому б усьому цьому не повторитись і в Росії, якщо тільки заміна царського самодержавства не буде супроводжуватись широкою місцевою свободою і серйозними гарантіями для недоторканості національностей”.