Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 137

Та цей Грицько Нечеса строчив листи до імператриці та вимагав: козакам — негайна смертна кара; кошового отамана, писаря, суддю — всіх знищити.

І Катерина II вибрала зручний для цього час — закінчення російсько–турецької війни. Вона наказала генералові Теккелію прийти до Січі і знищити її. Наказ було виконано. В червні 1775 р. Запорозька Січ була повністю зруйнована.

Козацька старшина, яка брала участь у російсько–турецькій війні й мала за це великі нагороди — землями, орденами, медалями, пожалуваннями, була арештована. Останній кошовий Січі Запорозької Петро Калнишевський, якого “цариця–матушка” нагородила найвищою в імперії нагородою — зіркою ордена Андрія Первозванного, обсипаною діамантами, був засланий у Соловецький монастир. І той самий князь Потьомкін — почесний козак Запорозького Коша Грицько Нечеса — тепер милостиво дозволив щомісячно платити Калнишевському за багатства, які відібрали в нього, жалування у 6 рублів. Ще й варту приставили до нього з шести чоловік: оплачували її також за рахунок відібраного багатства в кошового (а він мав більше 14 тис. голів різної худоби). Ще й великий палац дали — кам’яний склеп у підземеллі із солом’яним ліжком, де солома та одяг вмить згнивали від сирості. Арештант писав прохання до настоятеля монастиря відремонтувати цей склеп за його власний кошт, і, часом, ремонтували. Калнишевський, який вірно служив імператриці, який був нагороджений найвищою державною нагородою Російської імперії, який за честь для себе вважав поцілувати черевичок цариці і був допущений до такої честі, цей Калнишевський прожив у тому кам’яному мішку до 1802 р. 1 квітня 1802 р. новий цар Олександр І оголосив помилування двом найбільшим злочинцям Російської імперії — російському революційному публіцисту О. Радищеву і найбільшому її грішнику — Петру Калнишевському, котрому було тоді вже 110 років. Він осліп у підземеллях Соловецького монастиря. Через 2 роки після звільнення, 112 років від роду, Калнишевський помер.

На території Соловецького монастиря до наших днів зберігалась надмогильна кам’яна плита, на якій витіюватий напис повідомляв: “Тут зарите тіло кошового колись існуючої Запорозької грізної Січі Калнишевського, що почив у Бозі, засланого в сію обитель по Височайшому ж повелінню в 1776 році на смиріння. Упокоївся 1804 року, жовтня 31 дня, в суботу, 112 років від роду, смертю благочестивою, доброю”. Щоправда, зараз чомусь ця плита у Соловецькому монастирі безслідно зникла…

У безвісті помер останній кошовий Запорозької Січі. А писар Глоба і суддя Головатий та інші кошові старшини відправлені були в сибірські монастирі на заслання, їхнє майно було також конфісковане, весь архів Січі, коштовності, регалії перевезено до Петербурга. І також зникли безслідно…