Читать «Вушко голки» онлайн - страница 177

Господи, невже це ще не все?

Вона зітхнула, вилізла з вікна та, ігноруючи крики Джо, побігла за Генрі.

Добігши до краю скелі, Люсі лягла на живіт і обережно звісила голову. Він був уже десь на середині майже вертикального схилу. Помітивши її, Фабер на мить закляк, а потім почав злізати швидше. Небезпечно швидко.

Спочатку Люсі хотіла полізти за ним, але що б вона робила далі? Спинити його вона однаково не зможе.

Земля на краю поповзла під рукою, і жінка відсахнулася від урвища, щоб не впасти. Та раптом у неї з'явилася ідея.

Люсі відповзла трохи від краю й обома руками щосили вдарила об землю. На ґрунті пішла тріщина. Жінка засунула в неї долоню й почала штовхати землю. Нарешті шмат грунту розміром із добрячий гарбуз відділився. Люсі знову перехилилася, відшукала Генрі, прицілилася та відпустила шмат землі. Вийшло не дуже точно — брила пройшла біля його голови та впала на ліве плече. Тримався чоловік лівою рукою, тому на якусь мить він втратив рівновагу. Поранена права рука почала намацувати опору, силою тяжіння Фабера відштовхнуло від схилу — і раптом він уже опинився у повітрі. А за мить його тіло важко гепнулося на скелястий берег.

Голка навіть не скрикнув.

Тіло впало на плаский камінь, що трохи видавався з води. Від моторошного звуку удару Люсі почало нудити. Фабер лежав там унизу, наче зламана лялька — руки розкинуті в боки, голова вивернута під жахливим кутом. По каменю потекло щось огидне, і жінка відвернулася.

Ось і все. Вона його вбила.

Навколо почало відбуватися щось неймовірне. У небі з'явилися три винищувачі, які з гучним ревом почали обстрілювати субмарину. На схилі показалися четверо моряків, що впевнено крокували в бік будинку. Один з них голосно командував:

— Ліва, ліва, раз, два, три!

Ще один літак сів на воду. Звідти спустили шлюпку, і чоловік у рятівному жилеті почав швидко гребти до берега. З-за мису вийшов невеличкий корабель і агресивно попрямував у бік субмарини. Та швидко занурилася.

Тим часом шлюпка вже досягла каменю під скелею, і чоловік оглянув тіло шпигуна.

З-за мису вийшов ще один катер — берегова охорона.

Один із моряків, що зайшли в будинок, помітив Люсі та вийшов до неї:

— Сонечко, ти як? Ходімо, там у будинку донечка за тобою бідкається.

— Це хлопчик. Я таки його підстрижу, — Люсі чомусь усміхнулася.

Блоггс скерував шлюпку до тіла на камені, причалив і виліз на його пласку поверхню.

Це точно Die Nadel.

І він мертвий. Жодних сумнівів. Його череп розтрощило об камінь, наче скляну вазу. Оглянувши тіло уважніше, Блоггс помітив, що перед смертю йому добряче дісталося: понівечена права рука та серйозно пошкоджена нога. Він обшукав тіло. Стилет знайшовся там, де він і очікував, — на лівій руці. У внутрішній кишені дорогого на вигляд піджака (залитого кров'ю) лежали гаманець, документи, гроші та маленька бляшанка з негативами — двадцять чотири кадри. Блоггс підняв один і подивився проти сонця, що вже вийшло над горизонтом: саме ті знімки, які Фабер відправив у португальське посольство.