Читать «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)» онлайн - страница 70

Вони ставлять пастки на пацюків, кажанів, собак, котів і пташок, яких залюбки їдять. Взагалі, Малинники зжеруть що завгодно».

Як не згадати в цьому зв'язку геніального російського сатирика М. Є. Салтикова-Щедріна з його «Історією одного міста», яка за тональністю і художньою манерою — з усіма її головотяпами, рукосуями, моржоїдами, фаршированими головами, головами з органчиками і війнами «за освіту» — доводиться близьким літературним родичем «Балагану». Є в «Балагана» й безліч двоюрідних братів та сестер, як-от: «Мандри Гуллівера», «Гаргантюа і Пантагрюель», «Янкі з Коннектікута при дворі короля Артура», «Пригоди Аліси в країні чудес».

Майже кожен образ американського письменника має конкретний реальний прототип. Іноді навіть прізвище не зазнає змін. Розвінчуючи своїх попередників, президент США Вілбер Нарцис-11 Суейн згадує Річарда Ніксона та його поплічників, вражених вельми небезпечним вірусом самотності: «Вони прагнули братерства, яке знайшли для себе в організованій злочинності». Це відгомін політичного скандалу століття — «Уотергейту», коли в Сполучених Штатах було викрито спеціальний бюрократичний апарат, що координував дії державної корупції. До речі, зауважує автор, Річард Ніксон — єдиний за всю історію США президент країни, якого примусили скласти повноваження й піти у відставку. Поки що єдиний. Адже на Вілбера Суейна чекає те саме.

Нищівною виявляється соціальна критика Курта Воннегута і в інших галузях сучасного йому життя Америки. Пародією на новітнього генерала виступає капітан Бернард О'Хара, який протягом одинадцяти років утримує позицію на дні підземної шахти з балістичною ракетою під вашінгтонським парком Рок-Крік. Такі самі вояки й нині виконують у «надтаємних» бункерах «надтаємні» інструкції НАТО і Пентагону, уявлення не маючи, що діється на світі. Проте сьогодні голос мільйонів людей доброї волі заявляє рішуче: «Ні — війні!» У цьому хорі давно чути голос прогресивного американського письменника Курта Воннегута, який, виступаючи 14 червня 1982 року в газеті «Інтернешнл геральд трібюн», зазначив: «Убивство настільки втратило свою привабливість, що кожен розумний житель Сполучених Штатів переймається жахом від думки, що його країна здатна знищити практично все населення Москви, Ленінграда чи Києва. Часто кажуть: щоб уникнути світової війни, необхідно змінитися самим людям. Що ж, маю гарну новину: вони вже давно змінилися. Ми вже не такі неосвічені та кровожерливі, як були раніше».

Змінюються люди і в романі «Балаган»; навіть таким броньованим слимакам, як капітан Бернард О'Хара доводиться залишати свої сховища й цікавитися проблемами довколишнього світу.

У «Балагані» автор продовжує дискредитувати погляд на американське суспільство як «суспільство загального благоденства» і «рівних можливостей». Тому однієї теми про штучно поширені родини видається йому замало, в контексті твору з'являються інші «балаганні» пародійні сюжети:

на нову хвилю христосоманії та масове строкате богошукання;