Читать «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)» онлайн - страница 69

Проте в капіталістичному світі існує й діє інша, «морально» отруйна зброя як засіб сімейного самогубства: самотність, раціоналізм, відчуженість, гранична байдужість навіть до рідних людей,— від чого не можуть не страждати громадяни західної цивілізації, члени «суспільства рівних можливостей», та аж ніяк не рівних життєвих рівнів. Тож для них і про них роман Курта Воннегута «Балаган».

Більшість персонажів «Балагана» змальовані з натури, сказати б, запрошені з американської дійсності в своєму звичному етичному й естетичному «вбранні». Президент США Вілбер Суейн прагне переробити світ. Переконуючи себе та інших у своїй правоті, колишній лікар-педіатр, а нині державний діяч, не лише снить, а й впроваджує в життя свій химерний план створення штучно розширених родин.

На перший погляд, перед нами чергова соціальна програма, спущена з капітолійського пагорба. Але до реальної дійсності, конкретних історичних умов вона не має відношення. «Скажи, Вілбере, коли ти востаннє виглядав за огорожу Білого дому?» — допитується його дружина Софі Ротшільд, а разом з нею і автор роману, який виступає з гострою соціальною сатирою. Не цікавилися життям простих людей, підкреслює Воннегут, навіть упорядники конституції Сполучених Штатів Америки, які залишалися сліпими до духовної краси рядових громадян, так чого вже вимагати від їхніх нащадків.

Дослідники неодноразово зазначали, що Воннегут, прагнучи показати абсурдність, трагічність та жах капіталістичної дійсності, використовує відомі літературній традиції прийоми умовного зображення, а саме: фантастику; маніпулювання героями в часових площинах; тісне сплетення сатиричного й ліричного планів; створення ритмічних конструкцій за допомогою іронічного акцентування читацької уваги на окремих деталях; часом переускладнену й дещо зашифровану художню мову; балансування на межі трагічного шекспірівського світосприймання і твенівського комізму тощо.

Якби цей стиль визначав джазовий критик, він написав би просто: «ф'южн» — буквально сплав, тобто напрям у джазі 70-х років, що характеризується синтезом елементів від рок- і кантрі-музики та джазової імпровізації до несподіваних екскурсів у фольклор та симфонічний авангард. Скориставшись джазовою термінологією, можна сказати ще точніше: перед нами — «кросс-карент», тобто змішування потоків, перехрещення літературних тенденцій — побутовий натуралізм, соціальний критицизм, наукова фантастика, утопія, публіцистика, сатира.

У жанрі соціально-іронічної імпровізації Курт Воннегут здавна вважається неперевершеним майстром. Змальовуючи одну з штучно поширених родин — суто «балаганний» стереотип! — він кладе розмашисті мазки:«Родина Малинників — це типові «шукачі харчів». Вони живуть на руїнах Нью-Йоркської фондової біржі, вудячи рибу в доках, шукаючи в руїнах консерви, збираючи дикі фрукти і ягоди. Малинники, крім того, вирощують свої помідори, картоплю і таке інше.