Читать «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)» онлайн - страница 27

А чом би й ні?

Отож, як я вже казав, ми з Елізою могли б довго й щасливо жити на своєму астероїді, коли б одного дня не зблиснув наш розум. Можливо, й досі ми мешкали б у тому затишному домі, спалювали в каміні дерева, меблі, поруччя, панелі і кривлялися б та верзли дурниці в присутності інших.

Ми могли б годувати курей, поратися на маленькому городі, вирощувати овочі. І щиро радіти, спостерігаючи, як ми стаємо дедалі мудріші, при цьому анітрохи не турбуючись про практичне застосування своєї мудрості.

Заходить сонце. Хмари кажанів вилітають із тунелю метро — метушливі, верескливі, вони розвіюються, наче смог. Мене, як завжди, аж пересмикнуло.

Той вереск не назвеш навіть звуком. Навпаки — то так відбивається у моїх вухах мертва тиша.

Пишу далі при світлі тьмяного каганця — гніт, умочений у бляшанку з лоєм.

У моїй колекції тисяча свічників, але в мене немає жодної свічки.

Мелоді з Айседором грають у триктрак на підлозі холу і аж заходяться від сміху.

Вони вже готуються до вечірки з нагоди мого сто першого дня народження, до якого лишилося трохи більше місяця.

Іноді я підслуховую їхні розмови. Давніх звичок важко позбутися. До наступного свята Війра Бурундук-П'ята Заппа шиє собі і своїм рабам нове вбрання. Її комори вщерть напхані різним одягом. Я підслухав, як Мелоді запевняла, що невільники надягнуть рожеві панталони, взують позолочені пантофлі, а на голови намотають тюрбани із зеленого шовку, прикрашені страусовим пір'ям.

Сама Війра нібито з'явиться на свято в портшезі, в оточенні рабів, які нестимуть подарунки, наїдки, вино та запалені смолоскипи і калататимуть у дзвіночки, розполохуючи собак-дворняг.

Хай так.

Мені треба буде остерігатися випивки на своєму дні народження. Бо коли я хильну зайву чарку, то неодмінно всім розбовкаю, що загробне життя куди гірше, ніж земне.

Отак воно.

Розділ 15

Повернутися до щасливого ідіотизму нам з Елізою, звичайно, не дозволили. А коли ми знову пробували прикидатись, покарання було суворим. З нашого перетворення батьки та слуги дістали принаймні одну вигоду: вони здобули собі право давати нам доброї прочуханки.

Ох і перепадало ж нам час від часу!

Доктора Мотта розрахували і натомість запросили безліч різних фахівців.

Спочатку все це нас розважало Першими з'явилися кардіологи, фтизіатри, урологи. Вони по черзі обстежили всі наші органи і зробили всі можливі аналізи. З'ясувалося, що здоров'я в нас обох чудове.

Фахівці виявилися напрочуд симпатичними людьми. Адже всі вони так чи так перебували на службі в нашій родині. Їхню дослідницьку роботу фінансував Фонд Суейнів у Нью-Йорку. Саме цим пояснюється та легкість, з якою фахівців було зібрано і звезено до Галена. Наша родина підтримувала їх Тепер вони мали допомогти родині.

З нас ті фахівці постійно підсміювались. Пригадую, одного разу котрийсь запитав мене: це, мабуть, дуже цікаво — бути такою каланчею? «Як там угорі погода?» — питав він і таке інше.

Ці жарти впливали на нас заспокійливо. Вони навіювали нам хибну думку, ніби для інших не має ніякого значення наша із сестрою потворність. І досі згадується мені, як один отоларинголог, зазирнувши крізь ларингоскоп у величезну Елізину носоглотку, вигукнув: «О боже! Сестро, негайно зателефонуйте до Національного географічного товариства. Ми щойно відкрили новий вхід до Мамонтової печери!»