Читать «Скандинавська міфологія» онлайн - страница 80

Було в ній щось знайоме, але ніхто із присутніх не міг зрозуміти, що саме.

— Я Токк, — назвала вона себе, а «Токк» означає «вдячність». — Що ви тут робите?

— Ми посланці асів, і запитували все суще, чи воно тужить за померлим Бальдром. Прекрасним Бальдром, якого убив власний сліпий брат. Ми з’ясували, що кожен сумує за Бальдром так, як сумував би за сонцем на небі, якби йому не судилося більше світити. І кожен з нас за ним тужить.

Велетка почухала носа, прокашлялась і плюнула на камінь.

— Стара Токк не тужитиме за Бальдром, — відрізала вона. — Живий чи мертвий, син старого Одіна приніс мені саме лише нещастя і турботи. Я рада, що Бальдра взяла могила. Туди йому й дорога. Нехай залишається з Хель.

На цих словах вона почовгала назад у пітьму печери і зникла з очей.

Посланці повернулись до Асґарда і розповіли богам про те, що бачили, і про те, що їм не вдалося виконати завдання, оскільки знайшлося одне створіння, яке не тужило за Бальдром і не бажало, щоб він повернувся: цим створінням була стара велетка в гірській печері.

Вони також нарешті зрозуміли, кого стара Токк їм нагадувала: вона рухалась і розмовляла зовсім як Локі, син Лаувейї.

— Гадаю, це справді був замаскований Локі, — мовив Тор. — Певно, що Локі. Куди ж без нього.

Тор взяв свій молот Мйольнір і зібрав групу богів, щоб вирушити на пошуки Локі, якому вони мали помститись, але лукавого витівника ніде не було. Він ховався далеко від Асґарда, безмірно радіючи з власної кмітливості і чекаючи, поки вщухне метушня.

Останні дні Локі

I

Бальдр був мертвий, і боги досі оплакували цю втрату. Вони сумували, а тому безперервно лились сірі дощі й землі оповила скорбота.

Повернувшись із чергової мандрівки в далекі краї, Локі не розкаявся.

Настав час осіннього бенкету в залі Егіра, де боги й альви збиралися, щоб почастуватись свіжим елем морського гіганта, звареним у казані, який Тор давним-давно приніс із Країни велетнів.

Був серед них і Локі. Він випив забагато Егірового елю, налигався так, що перейшов від веселощів, жартів і вигадок до важких похмурих дум. Коли Локі почув, як боги нахвалюють Егірового слугу Фімафенга за його спритність і старанність, він вискочив з-за столу і штрикнув Фімафенга ножем, від чого той помер.

Налякані боги вивели Локі з бенкетної зали в пітьму.

Спливав час. Бенкет тривав, але вже не так весело.

Біля дверей зчинилась колотнеча, і коли боги та богині обернулися в той бік, щоб поглянути, що сталося, вони побачили Локі. Він повернувся на бенкет і тепер стояв біля входу в залу і дивився на них, а його обличчя розплилось в уїдливій посмішці.

— Тобі тут не раді, — сказали боги.

Локі пропустив це повз вуха. Він підійшов до того місця, де сидів Одін.

— Боже-отче. Ми з тобою поріднилися давним-давно, чи не так?

Одін кивнув.

— Так.

Локі посміхнувся ще ширше.

— Хіба ти не присягався тоді, о великий Одіне, що питимеш за бенкетним столом, тільки якщо Локі, твій названий брат, питиме разом з тобою?

Сіре зряче око Одіна втупилося у зелені оченята Локі, а потому Бог-отець відвернувся.